Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

— Тоді не поділиться, — розсміявся Сергій, заходячи у просторе приміщення, де вже сидів весь колектив майстерні.

Люди розосередилися по акуратних, змайстрованих з піддонів лавах. Хтось дослухався до звуків нагорі, хтось гортав стрічку новин у телефоні, хтось читав повідомлення у телеграм-каналах. Сергій окинув поглядом увімкнуті акумуляторні світильники, яких мало вистачити годин на десять, кілька бутлів води, зіставлених в одному з кутків, смітник, роутер, що бадьоренько стирчав антенами під стелею, акуратно відгороджений гіпсокартонною стінкою туалет, завішений пластиковими стрічками прохід у наступне складське приміщення, де був запасний вихід за межами майстерні. Укриття Дід облаштував якісно.

Варто було власнику майстерні показатися з коридору, як всі звернули на нього питальний погляд. Дід хмикнув у вуса та продемонструвавши усмішку Чеширського кота, включив режим бойового тамади. Жарти, гуморески, байки так і посипалися з нього, вимагаючи якщо не забути, то принаймні відсторонитися від того, що відбувається нагорі. Відчувалося, що це далеко не перший і точно не найстрашніший обстріл, який він пережив.

Ірада

Ірада відкрила очі й примружилася від яскравого світла, крізь яке не одразу роздивилася обличчя людини, що схилилася над нею. Лише за кілька секунд дівчина впізнала Бохлейна та усвідомила, що її засліпили велика медична лампа. Щоправда, досить швидко інтенсивність світла змінилась до прийнятної.

— Як почуваєшся, кохана? — стурбовано спитав чоловік.

— Нормально, наче… А що трапилося? — дівчина закашлялася, відчуваючи дискомфорт у горлі, здивовано роззирнулася, усвідомивши, що знаходиться у медичному блоці. Дуже гарному медичному блоці. 

— Ти розкажи. Спрацював сигнал тривоги на твоєму браслеті. Тебе виловили бездиханну з озера й ледве повернули до життя. Ти критично довго перебувала за межею і я вже боявся, що не повернешся. Медики відновили подачу кисню, кровообіг, роботу органів, вивели з організму всі токсини, а ти все не приходила до тями. На щастя у них була «срібна струна», бо серед гостей є декхаї, і цей засіб нарешті тебе повернув.   

— Оу… І я пропустила це? Кажуть ця речовина дарує неймовірні відчуття… — розчаровано пробурмотіла Ірада.

— А відчути себе знову живою, це не неймовірні відчуття? Думаю, це найбільше задоволення, — похитав головою Бохлейн. — То що сталося? Як ти потрапила в озеро?

— Я…здається, впала… Там були сальвахес…— почала пригадувати Ірада. Спогади  поверталися неохоче.

— Біля озера? Дивно. Сальвахес зазвичай не наближаються до цих озер, бо вважають їх очима злого бога. Втім, добрих богів у них в принципі немає, не той рівень розвитку.

— Але сальвахес були там. Двоє високих чоловіків і з ними страхітлива стара жінка обвішана кістками…

— Шаманка? — Бохлейн нахмурився. — Хочеш сказати тебе зіштовхнула в озеро шаманка сальвахес?

— Ні… вона щось казала… щось про духів, богів…а потім сипнула мені в обличчя якимось пилком і я підковзнулася… Але вона це зробила не випадково. Вона точно хотіла, щоб я впала у воду. Ти б бачив її вираз обличчя…

— Дивно. Жодних ознак присутності живих істот біля озера ми не виявили. Знайшли залишки покинутого стійбища сальвахес, але воно покинуте давно. Свято б не влаштовували поряд з заселеним.

— Ти мені не віриш?

— Не те щоб не вірю, проте, коли ми тебе знайшли, там точно нікого не було. Я був біля озера. Хіба що припустити, що тебе намагалися принести в жертву богам… Але ж сальвахес своїх ритуальних жертв не топлять, а перерізають їм горло, бо мають якісь там дивні забобони щодо крові. А  випадків, щоб вони намагалися обрати жертвою когось з людей, взагалі не зафіксовано…

— Але вони були там! Ті дикуни були там! Чи щоб ти мені повірив, я мала продемонструвати перерізане горло? — щиро обурилася Ірада.

— Ні, дякую, настільки екстремальне видовище я не витримаю. З такою раною, звичайно, легше впоратися, але ж і її нанесення заблокував би індивідуальний захист. Припускаю, ти просто занадто довго перебувала у невизначеному стані, організм піддався дії токсинів, стресу, стрімкого переохолодження. Прилади досі фіксують ем… незвичні зміни твого енергетичного поля. Тому,  думаю, що твій мозок просто творчо зреагував на несподіване випробування і змоделював свою власну варіацію подій.

— Які ще зміни енергетичного поля? — перепитала Ірада. Її насторожило те, що Бохлейн трохи запнувся на слові «незвичні», а ще той факт, що у її пам’яті дійсно спливали якісь яскраві, проте абсолютно незрозумілі картини. Але ті спогади були непевними, на відміну від сальвахес, котрих вона пам’ятала чітко.

— Підвищена загальна активність, в тому числі деяких загальнопасивних ділянок. Місцевий спеціаліст ще аналізує отримані дані, але, коли ти прийшла до тями,  я чув, як він з колегою говорив, що зареєстрував твою взаємодію з Зовнішнім полем.

— Із Зовнішнім полем? — здивовано перепитала Ірада.

— Так… Обмін даними.

— Обмін? Але ж, на таке здатні лише маленькі діти і …декхаї.

— Саме так. Тому зараз проводять повторні аналізи всіх твоїх показників. Є версія, що через якийсь набір чинників ти могла отримати здібності стихійного декхаї. Але якщо навіть так, не думаю, що до цього причетні сальвахес, більше повірю у версію, що поява їх образів —  то результат цих нетипових змін,  — стурбовано відповів Бохлейн.