Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

— Ще й як причетні! Вони мені не привиділися! Чи по твоєму я з власної волі пірнула у отруйне озеро?

— Ти вважаєш, що сальвахес могли таке спланувати? Чи що вони мають якесь уявлення про Зовнішнє поле? Чи можуть знати, як змінити енергетичне поле людини? Та ще й перетворити когось на стихійного декхаї? Навіть наші вчені такого не уміють, — розвів руками чоловік.

— Звичайно ні. Я говорю лише, що вони були біля озера і через них я опинилася у воді, — скривилася Ірада, обережно сідаючи на ліжку та з невдоволенням усвідомлюючи, що через цю дурну пригоду може пропустити свято, на яке так мріяла потрапити.

Почувалася дівчина на диво непогано, особливо, як для особи, котра ледь не втопилася у отруйному крижаному озері. Медична група, яка забезпечувала потреби гостей, була явно елітна та фантастично екіпірована. Одне те, що у них в запасах знайшлася «срібна струна» багато про що говорило. Цей препарат був дуже рідкісним, адже, наскільки чула Ірада, його спеціально для декхаї виготовляли з залишків сировини, яку привезли ще перші переселенці.

— Це дивно… А знаєш, наші науковці декілька разів фіксували підвищену активність Зовнішнього поля на ділянках де не було людей. Тож, можливо, дехто з сальвахес дійсно може отримувати доступ до нього і... — задумливо почав говорити Бохлейн.

— Що? — розгублено підняла голову Ірада. — Тепер ти мені кажеш, що ці дикуни можуть мати уявлення про Зовнішнє поле? І що ж, на твою думку, вони можуть з нього винести?

— Винесуть може й небагато, але, якщо Зовнішнє поле дійсно почало взаємодіяти з ними, але погіршило взаємодію з нами, то це погана ознака.

— Чому?

— Це може свідчити про наявність перепони, через яку інформаційний потік розсіюється. Наприклад, в майбутньому є декхаї, які створюють такі перепони.

— Навіщо це нашим декхаї?

— Якщо це наші декхаї…

— А чиї ще? Так, ні, стоп, припини, я не в настрої слухати якісь дикі теорії, доки повз мене пропливає найкраща нагода мого життя, — невдоволено струснула головою Ірада. — Як довго я вдавала тут бездиханну личинку? — спитала вона, помітивши, що встановлений біля її ліжка екран засвітився приємним зеленим кольором, що повідомляло про можливість деактивувати біостимулятори. Натиснувши кілька розташованих під пальцями кнопок, дівчина запустила зняття тонких білих стрічок, що сповивали її майже суцільним шаром. — На свято я ще встигаю потрапити?

— Ірадо, ти ледве не загинула!

— Чудовий привід не марнувати час даремно! До того ж прилади сповіщають, що мій стан вже цілком придатний для звільнення з обіймів медвідновлення. Дивись, — кинула дівчина на залишки стрічки, що стрімко звільняла її тіло.

— Терпіння, це явно не твоя сильна риса, — зітхнув Бохлейн простягаючи дівчині білий шовковистий халат. Але помітивши її вимагальний вираз обличчя відповів на питання. — Відкриття і першу ніч ми пропустили. Думаю всі майже розійшлися, бо скоро вже ранок. Але маємо попереду ще два дні.

— Крилатий ящер… Я ж мала такі плани на перше враження від скульптур! Все, не витрачаймо даремно час. Мені треба терміново повернути собі пристойний вигляд і вхопити за хвоста залишки омріяних перспектив. Я не бажаю пропустити свій щасливий шанс через якесь непорозуміння. Тим паче непорозуміння з сальвахес! — підскочила Ірада та випадково зачепила порцелянову тацю, що стояла поряд з ліжком. Таця з гулким дзвоном розлетілася на друзки.