Читати книгу - "Пора серця. Листування"

Ти знаєш, що я маю місце сценариста й редактора на радіо «Рот-Вайс-Рот»; я сиджу в одному приміщенні з двома іншими чоловіками та двома секретарками; разом із цими чоловіками я опрацьовую тексти театральних вистав для радіо, окрім того, я мушу час до часу й сама писати власну радіоп’єсу{120}, підготувати критичний огляд фільмів за тиждень, прочитати й написати рецензію на безліч майже абсолютно бездарних рукописів. Те, що мені вдається зробити, не завжди цілковито погане, як на Австрію, і те, що ми пропонуємо слухачам, навіть досить сміливе, від Ануя до Еліота{121}, хоча ми маємо, як не дивно, з усім цим навіть деякий успіх. Ти, напевно, матимеш мені за зле, що я в такий спосіб страшенно «старанна», навіть дечого досягла і змогла створити собі за короткий час досить добру позицію, і, хоча сатисфакцію маю не завжди й не в усьому, я навіть охоче виконую свою роботу, і рада, що маю її. Я наміряюся — хоча не знаю, чи вдасться реалізувати задумане — бути тут тільки рік і потім податися до Німеччини, працювати на німецькому радіо — коли вже цілком опаную це ремесло. На радіо мене привів випадок{122}, і досі мені не спадало на думку обрати цю працю для свого фаху, однак тепер, коли бачу, що отримую шанс, і не найгірший, якщо подумати, що нині страшенно важко здобути якусь більш-менш порядну професію, я хотіла б його не втратити. Однак, я хочу запитати Тебе, якої Ти думки про все це, бо думаю, як би Тобі це не видалось дивно, саме про «нас».

Любий Паулю, я знаю, що Ти вже не кохаєш мене і не думаєш більше про те, щоб забрати мене до себе — та я, одначе, не можу інакше, як жити надією, як працювати у сподіванні створити підґрунтя для спільного з Тобою життя, підґрунтя, яке дало б нам деяку фінансову забезпеченість, яке б уможливило нам тут, а чи там, знову почати спочатку.

Я не хочу й не можу більше давати запевнянь та обіцянок. Я радше шукаю підтвердження, байдуже, чи Ти приймеш його, а чи ні; можливо, у Твоїх очах це буде хибне й погане підтвердження. Та я дійшла до переконання, що «цей» бік життя я можу краще «полагодити», що я, якщо стверджую, що кохаю Тебе, мушу зуміти його полагодити.

Те, що Тебе тут немає, полегшує та обтяжує мені все водночас. Мене охоплює за Тобою якась особливо болюча туга, та все-таки я деколи рада, що не маю нагоди піти до Тебе; я мушу стати ще впевненішою, я мушу стати для Тебе впевненішою.

Не давай мені відповіді на ці рядки в моєму листі — хіба що Ти мусив би дати її сам від себе. Тільки пиши мені загалом, пиши мені, щоб я знала, що Ти існуєш, і щоб я не була такою самотньою з цими скороминущими днями й подіями, юрмою людей, горою роботи.

Щойно в мене були Нані та Клаус. Нані знайшла кімнату неподалік Головної митниці й дуже радіє із цього. Два вірші, які Ти надіслав Клаусові, я вже знаю, я доклала їх до всіх інших. Сьогодні перепишу для Клауса «Воду й вогонь»{123}, щоб Ти не мусив пересилати його.

До цього вірша: він для мене — цілком несподіваний і новий, мені видається, ніби Ти вирвався з неминучості асоціацій, ніби перед Тобою розчинилися нові двері. Це, напевно, найкращий Твій вірш, і я не боюся, що він «найостанніший». Я невимовно щаслива від цього, і, хоча Ти переживаєш тепер безпросвітні часи, сповнена щодо Тебе надією. Ти не раз закидав мені, ніби я байдужа до Твоїх віршів. Я дуже прошу Тебе, не думай так — і це я кажу не тільки з огляду на цей вірш, а маю на увазі й інші. Часом я живу й дихаю тільки завдяки їм.

Прийми мої якнайкращі зичення, і — якщо я маю право використати Твої слова — «думай про те, що я була тим, ким є»{124}!

Інґеборґ

Любий, сьогодні я надсилаю з тією ж поштою невеликий пакуночок до Різдва; нехай він Тобі принесе трохи радості. Прийми до Святвечора всі, усі мої побажання, і спробуй уявити собі в думках, що я постійно про Тебе думаю.

Нані та Клаус з нетерпінням чекають на звістку від Тебе.

16-го груд. 1951 р.

26.1 Додаток

Відень, 3-го листопада 1951 р.

Дорогий Паулю,

я вже з таким нетерпінням чекаю на звістку від Тебе, і не тому, що хотіла б дізнатись, чи панна Ваґнер{125} у Тебе була, як через те, що рік добігає кінця, і Різдво вже ближче і ближче. Як тільки я зустрічаюся з Нані та Клаусом, ми обговорюємо Твою різдвяну поїздку до Відня{126}, хоча й не певні, чи Ти насправді хочеш і можеш приїхати.

Я не знаю, чи повинна надто переконувати Тебе, щоб Ти приїхав; звичайно ж, я бажаю собі цього від усього серця, бо мала б так багато сказати Тобі. Я не можу довіритися листові, бо мої листи завжди приносили до Парижа незгоду. Якщо б Ти не зміг приїхати, я б приїхала на Різдво до Тебе, однак, я тепер уже знаю, що матиму тільки два вільні дні, а це насправді замало часу для подорожі до Парижа.

А тепер про інше: Тебе запросили на весняну сесію німецької Групи 47, вона відбуватиметься десь у Західній Німеччині. Міло Дор{127} напише незабаром Тобі про це більше. Можливо, що я також приїду, якщо термін збігатиметься з моєю відпусткою, яку я можу взяти десь у квітні, а то й у травні. Група 47 призначає дві премії, одну розміром 2000 німецьких марок, іншу — 1000 марок. Незалежно від цього, це буде для Тебе дуже важливим, бо туди запрошені представники всієї німецької преси, літературні кола німецьких радіостанцій і т. д., які відразу купують найкращі оповідання, вірші і т. д.

Якщо не говорити про те, що я постійно