Читати книгу - "Пора серця. Листування"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але досить богохульних слів — ця земля неспроможна стати круглішою, а в Парижі й цієї осені вдруге зацвіли каштани{112}.
Люба Інґе, я повинен подякувати Тобі й Клаусу за публікацію обох віршів у «Ворт унд Варгайт»*{113} — можливо, на цьому шляху вони досягнуть вуха, яке не засипане піском. Ти, напевне, будеш рада почути, що й берлінський часопис «Дас Лот»{114} прийняв кілька моїх віршів; вони будуть надруковані у наступному, лютневому числі. Крім того, дещо з моїх поезій має вийти в перекладі шведською{115}. Сподіваюся, що відтак також і німецькою.
---------------
* Mais il les [а] bien publiés entre parenthèses, ce eher Hansen-Löve… (франц.) — Але ж гарно в дужках опублікував він їх, цей милий Ганзен-Льове…
Ти помічаєш? я набуваю контурів, я обходжу в цій місцевості кожен будинок, я наздоганяю сам себе… Якби я тільки насправді знав, котру годину щойно вибило! Але чи справді він лежав перед моїми дверима, той камінь, який я намагаюся зрушити? Ах, слово приходить лише етерним шляхом і приходить — я знову боюся цього — вві сні.
Я не знаю, Інґе, чи Клаус показував Тобі обидва вірші{116}, які я останнім часом послав йому. Я додаю тут новий, «останній», сподіваюся, не найостанніший. (Милосердний Боже, якби ти не скупився так на слова!)
А Ти, Інґе? Ти працюєш? Скажи мені щось про це, гаразд? А Твої плани? Я докоряю собі, що у своєму листі з Левалуа відраджував Тебе від Твоєї запланованої поїздки за океан{117} — отож я беру все сказане назад, моє тодішнє судження було дуже поверховим.
Пиши мені все, що варто сповіщати, а крім цього інколи, можливо, й одне з тих тихих слів, які зринають, коли залишаєшся на самоті й можеш промовляти лише в далину. Тоді я також чинитиму так само.
Найсвітлішого цієї години!{118}
Пауль
Додаток: вірш «Вода й вогонь»
ВОДА Й ВОГОНЬ
Тож я кинув тебе в темну вежу й відтак мовив слово до тисів,
з них вдарило полум’я й зняло із тебе мірку для сукні,
весільної сукні:
Світла ця ніч,
світла ця ніч, що винайшла наші серця,
світла ця ніч!
Вона пломеніє високо над морем,
вона будить мої місяці у затоні й підносить їх ген
аж на піняві лави,
вона відмиває їх лики від часу:
Оживи, мертве срібло, стань чашею, кубком, як мушля!
Стіл гойдається легко на хвилях годин то вгору, то вниз,
вітер наповнює келих,
море прикочує їжу:
блукаюче око, вухо, вагітне грозою,
рибину й змію —
Стіл гойдається легко на хвилях із ночі у ніч,
і наді мною струмують знамена народів,
й поряд зі мною веслують істоти людські в домовинах,
а піді мною блискоче й зоріє, як вдома у нас на Івана Купала!
І я дивлюся на тебе,
пойняту вогнем:
Думай про час, коли ніч піднімалася з нами на гору,
думай про час,
думай про те, що я був, ким я є:
майстром в’язниць і темниць,
подихом в тисах, п’яницею в морі,
словом одним, що до нього, палаючи, ти прикипаєш.
26 {119} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 10.11. — 16.12.1951
Відень, 10-го листопада 1951 р.
Коханий Паулю,
Твій лист приніс мені стільки радості, більше, аніж Ти можеш собі уявити, я навіть себе запитую, чи був Ти мені настільки близьким, як у ці дні — бо Ти вперше в листі насправді прийшов до мене. Не зрозумій тільки хибно мого вияву радості, я добре вчуваю усю гіркоту — мені радісно тільки від того, що Ти зміг мені про це написати.
Я розумію Тебе, я можу спів-відчувати з Тобою, бо віднаходжу підтвердження саме тому, що мені підказує моє чуття. Мізерність стремлінь довкола — чи існують вони загалом? — культурна діяльність, в якій я сама відіграю тепер якусь роль, уся ця гидка метушня, безцеремонні розмови, бажання подобатись, Сьогодення з великої букви — воно для мене день у день стає дедалі чужішим, я перебуваю в центрі всього цього, і тому мені видається іще химернішим, як усі інші втішаються своїм турбулентним рухом.
Я не знаю, чи Ти відчуваєш, що я, окрім Тебе, не маю нікого, хто б зміцнював мою віру в «інше», що подумки я завжди шукаю Тебе, і не тільки як єдину кохану людину, яка в мене є, а також як того, хто, хоча й сам знедолений, утримує ту позицію, в якій нам вдалося ошанцюватися.
Насамперед хочу Тобі відповісти: публікація Твоїх віршів принесла мені радість; однак, Ти справді не маєш дякувати мені за «Ворт унд Варгайт» — та й загалом, Ти не повинен дякувати мені — ніколи — бо в такі хвилини на мене лягає ще більший тягар провини перед Тобою, яку я глибоко відчуваю, хоча й не можу її ближче окреслити. Було б добре, якби Ти налагодив контакт із Гільде де Мендельсон; вона мені дуже подобається, окрім того, я також, до певної
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пора серця. Листування», після закриття браузера.