Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Й ми пішли. Тихенько, навіть сніг не скрипів, хоча жінки так були зосередженні на ритуалі, що, мабуть не помітили б й лавину.

- Темні відьми, - знов повторив Террі, коли ми вже їхали по шляху, - дуже рідкісне явище в цій частині світу. Їх майже всіх переловили інквізитори одразу після закінчення війни. Їх навчання під забороною смерті. Ми зараз бачили обряд збільшення сили, а точніше його завершення. Частину де жертва була ще жива, а її кров пили, ми пропустили.

- То був розумний?

- Цього разу ні. Якась худоба. Але не виключно, що іншого разу буде розумний.

- Нащо вони це роблять?

- Щоб збільшити свою силу. Це як наркотик, один раз спробував та більше не можеш відмовитись.

- Жах. А існують світлі відьми?

- Ні, існують просто відьми. Вони навіть навчаються в школі магії, передаючи перевагу таким дисциплінам як травництво, знахарство, зіллєваріння та зцілення. Хоча іноді світлими називають відьом які звертаються за силою до богів.

- А до кого звертаються темні?

- До, - почав ельф і замовкнув, - навіть не знаю як пояснити. Ніколи цим питання не цікавився, а схоже даремно. Вони звертаються до темних сил, тих, що приносять безлад та біду в наш світ. До демонів. Як буде час я розповім тобі про місцеву релігію, може вдасться внести ясність. Бо ми, ельфи, віримо зовсім в інше, не дивлячись на те, що мешкаємо в цьому світі не одну тисячу років. Я ось про що думаю: про цих відьом потрібно розповісти першому зустрічному законнику. Того навіть не знаю як діяти, щоб не привернути до себе зайвої уваги.

- Я знаю.

- Й як?

- Ми напишемо листа до ерла Геннорга, а вже він хай розбирається з цим усім.

- А як ти той лист збираєшся йому відправити?

- В Норгерді в нього є будинок, а там завжди мешкає прислуга яка постійно тримає зв'язок з господарем. Ось вони листа передадуть.

- Так просто? Повіривши на слово? Й звідки ти знаєш про маєток?

- Хелм розповів. А ще він розповів, що потрібно робити, якщо знадобиться допомога. Потрібно лише сказати пароль.

- Схоже не даремно ти з ним стільки теревенила.

- Отож.

- Тоді так і зробимо. Якщо звісно раніше не випаде нагода.

- А Фрося не втече з дому.

Зійшовшись на цьому, ми продовжили шлях.

Але злогоди на цьому в цю ніч не закінчились.

Коли небо на сході тільки пофарбувалося в рожевий колір, нам на зустріч вийшло троє, перекривши собою дорогу. Ще двоє було позаду. А ось й грабіжники яких ми досі дивом уникали.

Почула я їх раніше аніж побачила. Я з ранку не встигла скористуватися маззю, а від розбійників смерділо немитими тілами та кислим пивом. В руках вони тримали доволі важкі на вигляд сокири.

Моєму досвіту в фехтуванні за ці дні ніде було набратися, не відкривши при цьому ерлу мою незграбність, того навіть не уявляла як допомогти другові в даній ситуації.

Але відбулося те, чого я зовсім не очікувала. Я настільки розізлилася від усвідомлення своєї нікчемності, що відбулася часткова трансформація, про яку потім розповів гостровухик. Я ж себе зі сторони не бачила, лише покриті лускою руки.

На розбійників це справило жахливе враження. Особливо, коли з-під плаща полізли крила, при цьому розірвавши на спині весь одяг. А я ще про штани хвилювалась.

- Ята, досить, - дуже тихо сказав Террі, поклавши руку на моє плече. - Вони вже добре налякані. Їдемо звідси. Добре?

Я кивнула головою у знак згоди, бо не змогла сказати жодного слова.

Ельф, однак, взяв Діра під вуздечку, та повів з недоброзичливого місця якнайдалі.

Ми їхали мовчки близько години, поки я не відчула, що знову можу говорити.

- Зачекай. Давай перепочинемо, - попросила я хрипким голосом.

Ельф негайно зупинився та подивився мені в очі.

- Знову сірі, - сказав він.

- Хто чи що сіре?

- Очі. Ще трохи й будуть як срібло.

- А які були?

- Чорні. Як ніч у печері. І луска майже цілком зійшла. І волосся знову з’явилися.

У сенсі з'явилися знову?

Я в паніці торкнулася голови. Волосся було на місці, але разом з ним намацала невеликі гребінці.

- Це була часткова трансформація, - пояснив ельф. - Тепер залишається приховати крила, та ніхто не здогадається. Тільки уяви, як ти їх втягуєш. Як з хвостом, пам’ятаєш?

Я пам'ятала. Але сидячи на коні, це було не дуже зручно, того ми зійшли на землю. Зосередившись й з різким болем крила "увійшли" в спину. Я при цьому кричала так голосно, що налякала всіх птахів, що сиділи на найближчому дереві.

- Молодець. З цим впоралась. Зараз подивимось, що у тебе з одягом.

- Що там? Дуже розірвано?

- Звичайно, все це можна зшити. Але не зараз. Й не тут. Не змерзнеш?

- Ні. В мене зараз вся шкіра палає. Таке передчуття, що ще трохи й спалахую наче сірник.

- Я не знаю, що таке сірник, але неповинна.

- Звідки знаєш? - вперше я розізлилася на друга. - Вибач.

- Нічого. Я розумію. Давайте краще поспішимо дістатися до найближчого трактиру. Тебе потрібно оглянути.

- Тоді підемо.

***

Великі Кущі були досить великим селом та мали низьку, не більше метра захисну стіну. Я не бачила у неї особливого сенсу, кожен може її перестрибнути, хіба що кури не втечуть до степу.

Заїжджий двір був знайдений біля воріт. Маленький, але чистий та теплий. А ще ним володіла родина напівкровок. Що було важливішим зараз. Я втомилася бути винною у всіх гріхах одразу. А якщо випадково дізнавалися, що ми маги які їдуть до школи на навчання, то одразу готові були списувати на нас всі лиха, від діареї до затоплення.

Жар пройшов, й я почала страшенно замерзати. Це не заважило мені проїхати кілометрів так три, відмовившись зупинитися в придорожніх трактирах.

Величезне ліжко займало третину кімнати та мимоволі наводило на непристойні думки. Але під час нашої поїздки ельф ніколи навіть не намагався залицятися, що безсумнівно тішило, бо не хотілось втрачати такого друга.

Позичивши у господині голку з нитками, зайнялась зашиванням одягу. З сорочкою, тунікою та білизною впоралася без проблем. Трохи складніше було з курткою. Але що робити зі светром не знала. Він був в'язаний й зараз майже повністю розійшовся