Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Від жалюгідних думок мене відволікли відчиняючи двері та дерев'яна балія яку пхали. Слідом увійшов хлопець з відрами гарячої води в компанії ельфа. Весь поганий настрій був одразу розвіяний.

- Я все розвідав, - почав Террі, коли ми залишилися наодинці. - У них ввечері буде гуляння. З танцями, піснями, гаданням. А також змагання. Наприклад, в стрільбі з лука. Виграш не великий, але достатньо для нового одягу.

Я одразу покосилася на друга та запитала:

- Сподіваюсь мене в цю авантюру не вписав? Сам знаєш, стрілець з мене нікудишній.

- Звісно ні. Я пам'ятаю про це. Ти можеш просто погуляти після миття.

Террі мав рацію, після такого стресу не погано трохи розвіятись. Однаково раніше світанку не продовжимо наш шлях.

***

Посередині майданчика яскраво палало вогнище, навколо якого були лотки зі смаколиками, від солодкої випічки до смажених ковбас на палиці. Ельф знайшовся не відразу. Партнер у компанії молодих хлопців стріляв у цілі, а дівчата на виданні радісно скрикували, коли він потрапляв у ціль. Періодично друг промазував, але навмисно, щоб суперники не втрачали надію на перемогу.

- Розважаєшся? - запитала, коли Атарільдо забравши виграш, підійшов до мене.

- Є трохи.

- Ох, запам'ятають вони тебе та видадуть твоїм переслідувачам.

- А нехай.

Я від здивування навіть рота відкрила. Невже моєму другу набридли мандри та він вирішив розлучитися з надією вступити до школи? Про що я негайно запитала.

- Ні те, ні інше. Я бачив сон. У ньому ми гуляли берегом замерзлої річки. Так що Норгерда я точно дістанусь без перешкод.

- А далі?

- А далі поки не відомо, - з сумом в голосі підвів ельф.

Якщо чесно мене до спазмів в животі лякало нове життя, а залишитись самою і поготів. Коли лишала Дорим навіть не здогадувалася скільки труднощів очікувало мене попереду. І якби не друг, навіть не знаю, що б зі мною вже було б.

- Досить сумувати. Йдемо краще танцювати, - і не чекаючи моїх відмовлень, потягнув у коло.

Танцювати місцеві танці я звісно не вміла, тому добре відтоптала ноги напарнику поки не пристосувалася до ритму.

05.01.157р.

Північний Шлях

Погода не залагодилась з самого ранку. Важкі хмари, що висіли над нами, намагалися переконати нас залишатися на місці, але сьогодні нам довелося ночувати в храмі, що стояв на околиці невеличкого села.

Прокинулись ще до світанку, поснідали залишками хліба з сиром, запивши все це водою й до першої молитви залишили не зовсім привітне місце для майбутніх магів, сподіваючись, що встигнемо проїхати не один кілометр, чи як тут вимірювали відстань, не один туларк.

Проте погоді було байдуже до двох мандрівників, того опівдні почалась чергова хуртовина, через яку ми ледь не заблукали. Як на біду, на нашому шляху не зустрічалося, а ні сіл, а ні трактирів, а ні храмів. Сходити в сторону від Шляху на пошуки притулку, не дуже хотілося.

І коли я вже згодна була провести ніч навіть у кучугурі, ми на щастя натрапили на маєток. Вдруге пощастило, коли окрім сторожа та двох слуг у будинку нікого не було. А ті, отримавши срібну монету, із задоволенням дозволили нам провести ніч у гостьових кімнатах, та навіть підготували вечерю.

А ось вночі почалася буря вже в будинку.

Мене ламало й вивертало. Я ледве стримувала крики та спрагу крові. Здавалося, ще трохи й відбудеться повна трансформація. Але ні. Вночі мене кілька разів вкривало лускою, відрощувалися крила з хвостом, але так нічого з цього не вийшло.

Добре, що будинок великий, і слуги не чули моїх стогонів. Або прикинулися що не чують. Як й відповідає вихованій прислузі.

Вранці нас проводжати вийшов сторож. Зі спокійним обличчям, побажав хорошої дороги та видав кошик із їжею. Снідали ми у дорозі, щоб не бентежити та уникати зайвих питань.

Знову сніг. Знову вітер.

06.01.157р.

Північний Шлях, Лурбін

До стін Лурбіна ми дісталися вже вночі, коли ворота були зачинені, а просити вартових їх відчинити марна трата часу. Того нам довелося стукати в ворота трактиру, що розташовувався на в'їзді в місто. На цей раз трактир під назвою “Воловий хвіст” не поспішав відкривати свої двері.

- Місць нема, - одразу приголомшив нас господар.

- Зовсім? - запитав ельф дивлячись тому прямо в очі. Знов чаклує.

- Ярмарок. Навіть лавки зайняті.

- І ніяких варіантів?

- Є невелика кімната на горищі конюшні. Якщо вас задовольнить.

- Показуйте, - погодився ельф.

Влаштувавши коней, ми по хиткій дробині піднялися в невеличку кімнату, де навіть не було каміну, лише жаровня з залишками попелу та матрац на голій підлозі.

Залишивши мене саму Террі пішов у слід за трактирником по їжу. Взявши декілька полін я зайнялась вогнищем, щоб якомога хутчіше розігнати холод.

Коли ельф повернувся, то застав мене в напівдрімоті. Мені знову було зле.

- Гей, у тебе лихоманка! - сказав хлопець, торкаючись мого лоба.

- Так. Знову. Ломка. Не можу. Вся шкіра палає. Це набагато боляче, ніж минулого разу.

Це була моя остання зв'язна промова, перш ніж мене знову скрутило. Я закричала. Террі намагався заглушити крик люб’язно виділеною трактирником подушкою, але йому довелося швидко відступити, оскільки трансформація, яка почалася з частковою перейшла в повну.

- Оце так! - захопився ельф, погладжуючи мої лускаті боки.

Я не бачила себе зі сторони, тому захоплення було не зрозуміло.

- А ти не така вже й велика, як нам розповідали. Можливо, трохи більше Самідіра. Та золота.

Та невже?

- Так. А ще я також чую твої думки, - додав ельф.

Я зависла, намагаючись вигнати всі думки з голови, від чого Атарільдо лише розсміявся.

- Ти й надалі будеш в цьому вигляді? - запитав він.

“Ні, потрібно якось повернутися назад. Але все страшенно свербить”, - поскаржилась я.

- Та облазить, - додав друг, показуючи мені шматок луски.

“Що за?.. Чому?”

- Не знаю. Але чим далі, тим сильніше.

Дійсно, протягом години всі лусочки злізли під жахливий свербіж, покриваючи моє тіло сірим слизом.

Минуло ще дві години, свербіж посилився. Але під слизом почала пробиватися нова луска. Я їй зраділа наче дитина шоколадці, бо облізлий дракон якось не дуже виглядає. Та коли знову стала вся у лусці, несподівано для себе, безболісно повернула людиноподібний вигляд.

Тут Террі залишив мене на деякий час, та повернувся