Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Хм, - тільки й зміг видати ельф роздивляючи пластинки.

- Що там? - запитала я, переплітаючи волосся в косу, щоб не заважало.

- Від золота не відрізнити, - виніс свій вирок. - Але потрібно показати фахівцям, може вдасться продати. Чи вона важлива для тебе як пам’ять?

- Ні, дякую, - відповіла я, при цьому широко позіхаючи. - Хіба що візьму пару на згадку.

- Скоро світанок. Нам потрібно трохи поспати, а лише потім шукати, де продати твою власність.

- У банку “Платинова Кірка”, - відповіла я, майже заснувши.

- Так і зробимо.

07.01.157р.

Лурбін

- Цікаві речі ви нам принесли, - видав працівник “Платинової Кірки”, бородатий гном в дорогому одязі.

- Наскільки цікаві? - уточнив ельф, чекаючи закінчення огляду моїх лусочок.

- Не звичайні. Я думаю, що ми можемо придбати їх у вас за ціною сім джубів за штуку.

Якби гном не був настільки захоплений експертизою, він, мабуть, почув би стук наших щелеп об стіл.

- А коли ви можете нам заплатити? - зібравшись, щоб не видати хвилювання, запитала я.

- Через годину, - відповів пан Тіллон, - як раз встигнемо зібрати потрібну суму. Тим часом ви можете зачекати тут. Я піду розпоряджусь, щоб вас пригостили.

Гном залишив кімнату так швидко, як дозволяли його короткі ноги.

- Я от що думаю, - звернулася до ельфа. - З такими цінами, ймовірно, варто не все продавати, інакше банк збанкрутує. Залишу собі. Нехай зберігаються в браслеті, він же безмірний.

- Розумно. Якось я цього не очікував. Добре, що лише сотню принесли. Але тепер не ти їм, а вони тобі зобов'язані.

- Так.

Дівчина-гном принесла глечик з вином, келихи та печиво. Ввічливо поклонилася та запитала, чи не бажають панове ще щось. Панове не хотіли, та, подякувавши, відпусти її. Мені ставало незручно в такі моменти, оскільки на кого, але на панів, ми ні в якому разі не тягнули. Ось, на бродяг так.

Пан Тіллон повернувся, як й обіцяв через годину, у супроводі пана Оврала та мішечка із золотими та срібними монетами. І поки пан Тіллон, в присутності Террі, ретельно їх рахував, я з паном Овралом вирішували питання про закриття позики та відкриття рахунку.

Попрощалися ми задоволені один з одним. Гноми, що частина грошей повернулася їм знову. А ми тим, що могли дозволити собі пристойний заїжджий двір замість брудного горища. А ще прохід порталами.

08.01.157р.

Лурбін, Окрольг

Портальна вежа знаходилась майже на виїзді з міста. Чому саме вежа, не зрозуміло. Ні, вежа була, та не одна, а дві, кожна не більше трьох поверхів, а між ними знаходилась кругла арка, до якої вели низькі сходинки. Самі вежі були оточені стіною, що мала міцні, на вигляд, ворота які постійно охороняли.

Після оплати, ми з Атарільдо з нетерпінням чекали часу відправлення. Відчуття тривоги зростало з кожним ударом мого серця. Невідомість лякала, але друг міцно тримав мене за руку, ділячись своїм спокоєм.

- Хто в Окрольг? - запитав невисокий маг, який займався тим, що налаштовував портал.

- Ми, - голосно відповів Террі, - Ну що, їдемо?

Якщо чесно, захотілося кинути цей задум та продовжити шлях верхи. Проте я розуміла, наскільки це безглуздо. Того зібравшись, впевнено пішла вслід за другом.

Проходячи через портал, я встигла замерзнути, спаритися, задихнутися та впасти в безодню. Але все за мить вщухло, коли опинилась на іншій стороні порталу. Цікаво, що відчував Дір? Кінь виглядав абсолютно спокійно. Моє ж серце продовжувало відчайдушно стукати, ризикуючи прорвати грудну клітину та вирватися з тіла.

- Ласкаво просимо. Зійдіть з платформи. Ви плануєте сьогодні ще скористатися порталом? Ні. Тоді вихід там.

***

Мої думки настільки були зайняті тим, щоб встигнути на вступні іспити до школи, що не було зайвого часу, щоб оцінити світ в якому опинилася. В більшості огляд міст, в яких я вже встигла побувати, обмежувався міською стіною, ближнім заїздом та іноді базаром.

Вибір на перепочинок пав на місто-столицю вовків-перевертнів Окрольд. На відміну від людських міст це мені сподобалось одразу, наприклад своїми чистими вулицями без сторонніх, неприємних запахів. Хоча дещо насторожило, а точніше погляди перехожих. На Террі дивилися з перевагою й поблажливістю, а на мене зі здивуванням та обережністю. Як мені потім пояснив друг, це було пов'язане з тим, що вони одразу почули в мені звіра, але на моєму одязі були відсутні родові знаки. Впізнати в мені дракона вони не могли, а помітити й поготів. Після повної трансформації хвіст більше самостійно не вилазив, а луска з'являлася лише за моїм бажанням. Того вони й гадали, за що мене вигнали з клану й якого лиха тепер від мене очікувати. На ельфа ж вони так дивилися, бо вважали їх зарозумілими засранцями.

Спочатку ми зайшли до крамниці де продавали вже готовий одяг для перевертнів. Він на відміну від звичайного не рвався при трансформації, а зникав у підпросторі. При зворотній зміні іпостасі з'являвся цілий та не ушкоджений. Коштував він шалених грошей, але того стояв. Такий дуже знадобиться в пригоді в дорозі. Взуття, куртка, декілька сорочок, пара штанів, стопка шкарпеток, гардероб замінила повністю, ще й літного одягу придбала.

Наступним місцем була аптека, де купила у запас носової мазі.

Після покупок ми трохи прогулялися містом, насолоджуючись незвичною архітектурою. Останнім містом куди ми сьогодні зайшли був заїжджий двір “Тихий дім”. Тут нам надали не тільки смачну вечерю, а й гарячу ванну в добре протопленій каміном кімнаті, та ліжка, в м'яких матрацах яких не було, а ні вошей, а ні клопів. Майже рай для цивілізованого розумного.

12.01.157р.

Норгерд

Фабонг я майже не побачила. Ми прибули порталом в ранці, а ввечері опинилися в Норгерді, столиці іллінів.

Близьке розташування до Маг-Рівіка відклало свій відбиток, як наявність магічних крамниць чи магічне освітлення вулиць в ночі.

Покинувши телепортаційну вежу ми першим ділом відправилися на пошуки маєтку ерла Геннорга. З цим нам допоміг один із магів що працював у вежі, показавши потрібний напрямок, а далі як казали в моєму колишньому світі: “Язик до Києва доведе”.

Нам пощастило, прислуга була