Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Попросивши у дворецького лист паперу та перо з чорнилами, Террі написав листа. В нього на відміну від мене був гарний почерк, я й досі писала як курка лапою, та ще примудрялася ставити ляпки.

13.01.157р.

Норгерд, Маг-Рівік

Стан Атарільдо мені не сподобався з самого ранку й спочатку вирішила, що друг підхопив якусь лихоманку. Але ні, він знов бачив уві сні своїх переслідувачів. Поділившись зі мною подробицями які вдалось розпізнали, ельф сидів напроти мене та чекав моєї реакції.

Я була засмучена й хотілося плакати. Зовсім не було бажання продовжувати шлях самостійно, але тягти силою, шантажуючи почуттям провини не хотілося ще більше. Я не мала на це право. Того, як тільки переслідувачі нас наздоженуть, ельф одразу поїде додому. Бо якщо відмовиться, то стане причиною руйнування ельфійського міста Енаріон.

Поснідавши без особливого апетиту, ми подякували та розпрощалися з дворецьким.

Нас очікували в самій вежі. Загін ельфів в начищених до блиску обладунках.

- Дядько?! - здивовано та в той же час радісно вигукнув Террі.

- Атарільдо. Радий, що ми нарешті зустрілися.

- Я теж радий. А що змусило тебе повернутися?

- Дуже не приємний сон, в якому був ти. Я дуже здивувався, що тебе не було вдома коли я туди повернувся.

- Ти ж знаєш чому я пішов з дому?

- Знаю. Але зараз я особисто візьмусь за твоє навчання. Звісно в школі магії також можуть навчити цьому, але ти ж знаєш, що загальна магія слабша.

- Ти також бачив, що якщо я не навчусь контролювати дар, це приведе до загибелі багатьох ельфів?

- Та не тільки. Це буде лише перший крок до падіння нашої країни. Тож прощайся зі своєю подругою, та повертайся зі мною додому.

Пообіцявши, що він якомога швидше придумає як зі мною зв'язатися, Атарільдо на прощання подарував мені свій лук, з наказом тренуватися хоча б тричі на тиждень, й обійняв мене якомога сильніше. Мене накрило цілою гамою почуттів, сумом, стурбованістю, надією. Обійнявши друга у відповідь, я глибоко вдихнула запах лісу, який мені так подобався.

Портал до Дориму був вже налаштовано, того ельфи більш не втрачаючи ані хвилини, потонули в ньому.

- А куди вам потрібно? - звернувся до мене працівник вежі.

- В Маг-Рівік.

- Трохи почекайте й буде готовий. З вас п'ятдесят ассімів.

- Звісно, - та відрахувала потрібну кількість монет.

А через двадцять хвилин, я вже була в Маг-Рівіку. Сама. Хоча чому сама? Мене в плече тикав Самідір, потребуючи, щоб його почухали за вухом. Мені іноді здавалося, що кінь дуже добре розуміє мій настрій та завжди намагається підтримати мене, того я залюбки почухала його.

- Ласкаво просимо до Маг-Рівіка. Будь ласка, зійдіть з платформи та пред'явіть документи, - сказав чоловік, що стояв за артефактом-контролю з кристалами.

Перехопивши міцніше вуздечку, я попрямувала до столу де сидів ще один маг. Діставши з кишені нової куртки, заздалегідь приготовлені документи, протягла їх чоловіку.

- Так. Ятаар Лій-Фо Ольше. Чужинка. Мета: навчання в школі. Ви зарано, до іспитів понад двох тижнів ще. Але буде час освоїтись в місті, підшукати житло. Ось ваші документи, тримайте міцно, не загубіть. Вихід там.

- Можна ще дещо запитати?

- Що саме вас цікавить?

- Який заїзд можете порадити? Такий, щоб не дуже дорогий, в той час пристойний.

- Для початку спробуйте завітати до “Дикого Кабана”. Він буде самим ближнім до школи. Але попереджаю, там може не бути вільних кімнат. Ще є “Червоне Яблуко”. Там дорожче, але також не далеко. Орієнтиром, щоб їх знайти є сама школа. Як вийдете з вежі покрутіть головою та побачите височезний шпиль, то вони і є, так що не заблукаєте. А вже ближче до неї запитаєте про гостьові будинки.

- Дякую. До побачення.

- До побачення. Й нехай щастить в новому місті.

***

Маг-Рівік відрізнявся від Дорима, і водночас нагадував. Ті ж нерівні вулиці, засипані снігом. Ті ж самі невисокі будинки. Але все-таки він був іншим. Магія відчувалася тут скрізь. У вивісках. У снігових скульптурах. В будинках. В повітрі. Її зерна були повсюди.

Та, пам’ятаючи, що зимовий день короткий, вирішила спочатку знайти гостьовий будинок, а вже потім розглядувати місто в якому мені належало жити не один рік.

Спочатку дійшла до “Дикого Кабана”, але там як й попереджували вільних кімнат не було. Мені звісно запропонували підселити до когось, але я відмовилась, пам’ятаючи, що вночі могла частково або повністю перетворитися. Поки мені не вдавалося контролювати другу іпостась у несвідомому стані.

У “Червоному Яблуку” вільні були кімнати. Точніше, одна. З величезним ліжком, явно не для сну. Але вибрати було ні з чого, а шукати третій варіант вже було відверто лінь.

Скориставшись тим, що у мене були гроші, я замовила гарячу ванну та вечерю прямо в кімнату.

Кухня рясніла морепродуктами, що безсумнівно, мені подобалось. А спільно з гарячою ванною, дало розслаблюючий ефект, й я нарешті заспокоїлась. Я не маленька, домашня дівчина. Я дракон. Хижак. Великий та небезпечний. Впораюсь.

Перевіривши Діра, перш ніж лягти спати, та переконатися, що він чистий, нагодований й добре влаштований, повернулася до своєї кімнати.

14.01.157р.

Маг-Рівік

Прокинулась ще до світанку від відчуття дискомфорту. Розібравшись з причиною, повернулася до “людського” вигляду. Мабуть, не марно, не стала відмовлятися від такого зручного ліжка, якій зміг розмістити, хоч й маленького, але дракона.

Переконавшись, що нічого не пошкоджено, вирішила ще полежати, розвалившись “зірочкою”, та на довго мене не вистачало. Спрага дій перемогла.

Впоравшись з ранковим ритуалом частоти, я попрямувала вниз, де була розташована їдальня.

Щось це мені нагадало...

Порожні столики, відсутність власника. Ось тільки це був не Дорим.

Сумно посміхнувшись спогадам, я сіла за один зі столиків біля вікна, в очікувані, коли з’явився хтось із працівників цього закладу.

- Ви рано! - вигукнула дівчина в білому фартусі та хустині на голові. - У нас ще сніданок не готовий. Лише хліб поставили в печі.

- А вчорашній залишився? - запитала я.

- Так, але...

- От і чудово. Принесіть його. Тільки перед цим наріжте тонкими шматочками та обсмажте на олії. А сир, шинка є? Теж несіть. А є