Читати книгу - "Опора, Moon Grey"

Всесвіт з його наповненням, з якого б боку КВ не глянув на нього, був різним. Ось жовтий стовп, ось рожеві обриси якісь. Ось зграйка блискучого. Ось величезне синьо-зелене. КВ спробував відтворити думку, яку колись почув від когось. Це стосувалось того, що люди мають уяву та в хмарках чи в зірках бачили різні фігури.

- Але ж все якраз навпаки! – КВ звернувсь сам до себе. – Все ж навпаки! Ось знову розпочинається, ой, ні, продовжується історія! Ось! - КВ майнув в паралельний 7-ми вимірний світ, - тьху, не туди. Чого це він на місці 3-го виміру.

Він відшукав тривимірний погляд і відобразив те, що бачив в Космосі:

- Ось! Ось такий самий контур, жовтий з зеленим і вийшла форма соняху! – КВ війнув в напрямку сукупності якоїсь галактики. – А он пес! Глянь, Часе, - гукнув він в Простір навздогін Часу, - он ще один! Ну, точно ж собача морда! А он терези! А там, оте рожеве – геть як постать фламінго!

«І кожен квант має пам’ять всього Всесвіту і за певних умов, які вже відбуваються, створює в поєднанні кожен раз інше, сепарує та поєднує з такими як він те, що було.» – Час стишив хід і спостерігав своє в тім погляді КВ. .

- Так ось звідки оті знання, чому Природа таке створила в якімсь однім місці. Бо вона вже бачила це. Ось після цього вибуху. – КВ замовк. Він одночасно перебував і був відсутній.

- То що, поганяємо планетами, як ти той раз робив?

- Чекай, звідки ти тут?

Кіт Шредінгера помахав думкою про нього.

- А, старий знайомий! – КВ зобразив радість, якої не мав.

- Не радій. Я є і мене нема.

- Та згадав, згадав. Але ж як добре, що ми тут в цю мить. Поганяємо!

КВ війнув сам в себе наче по Всесвіту наче по пляшці Клейна і сходу вже хотів був крутанути якийсь метеорит та враз вкляк.

Перед ним зяяла зубаста посмішка инакшого Чеширського Кота:

- Ти ж пам’ятаєш чим скінчилось те, що ти не знав що робиш і жбурнув метеорит?

- Так. А що ж робити?

- Звернись по знання. Порийся в споминах.

- Це ж довго!

- Так в тебе зараз є всі ми. Кванти. Є мама.

- Чому вона?

- Не суть що вона. Є вчитель. Тільки не помились.

- Вчитель? Як же мені не помилитись?

- А ти налаштуйся і озвуч те, що ти хочеш.

- Та емоції я хочу відчути! ЕМОЦІЇ! Мені Смерть передала тільки «цікавість» та ще несла щось, але враз «цікавість» зникла, я не втримав її! А інше Смерть так і не донесла…

Посмішка Кота згасла:

- Та ти задовбав. Це Мрія, яка нездійсненна і вона повинна такою залишатись, бо вона ідеальна істина, якої ти сягаєш з першого пробування і покращуєщ. Якщо ти ворона, то ти в моменті життя ворони не станеш котом. Але шлях, який ти проходитимеш ціль за ціллю зробить її здійсненною. План. Потрібен план. Ти можеш костюм зробити чи навчитись нявкати?

- Я хочу навчитись бути собою в своєму обраному мною світі, а не вороною. Чому ти це обрав?

- Ти невиправний. В тебе, наче в кроля перед носом морква і ти не бачиш нічого навколо себе іншого.

- Я не хочу їсти. В мене відсутнє почуття голоду.

- Іди до біса. – Коту урвався терпець. – Навіть в мене нерви не витримують з тобою. – Кіт майнув хвостом, який звідкись взявся і зник. І Кіт, і хвіст, і згасла посмішка.

- Сам з собою теревениш? – Почувся шепіт.

- Сам з собою теревеню. – КВ озвавсь тихим відлунням.

- Цікаві в тебе фільми. І такі яскраві.

- Авжеж. Тільки я все це просьорбав шмарклями. – КВ зітхнув. – А ти хто зараз? –Запитав він приречено почутий голос.

- Я Середнє. В імпульсі. То що ти хочеш відчути?

- Овва! Так я не розумію, ти ж наче все і всіх та про всіх знаєш, а цікавишся моїми фільмами, наче не бачило.

- Не бачило. Бо вони твої. З твого погляду. А це стає іншим світом, який я підглядаю час від часу. Воно не постійне-це ти створюєш. Передбачень немає. Є бачення.

- Ти не все знаєш?

- Я все знаю. Я не все одразу сприймаю. Це різні речі.

- Тоді підкажи, хто мій вчитель.

- Вчитель? Той, хто сяє твоїм.  

- Так всі сяяли в той момент, коли Смерть прийшла. – КВ замовк, згадавши враз ядерний вибух останньої третьої світової, коли вкотре на Землі все щезло. Як і вимір з тією Землею.  Зітхнув і продовжив, - тоді, бляха, всі так засяяли…

- Ти переплутав реальність та мрію. Цього не було.

- Не було? Як не було? Я ж сам бачив.

- Ти бачив тільки одну реальність в якійсь частинці третього виміру, яку хтось там хотів. Ти просто був поряд і бажав відчути емоції будь-яким способом. Не обираючи. А взагалі вимірів,  їх… безкінечно.

- Ти хочеш сказати, що всі вони є. Треба тільки пошукати? Я ж тільки кілька своїх створив і це все, що мав.

- Звісно, що є. Але не пошукати. А створити увагою, підтримкою, це дасть втримання сили емоції. Керування нею, коли ти знаєш, куди ти свою увагу направляєш. Шукай джерело. Бо то вже в твоєму світі минуле. А ти в нинішнім. Вони в минулому, вони йдуть до цього. Та ти, коли створиш іншу реальність на базі цієї, не таку саму, не нав’язуватимеш іншим, бо потопиш себе, як «корабль» напишеш план, та сприйматимеш поправки на те, що це життя і воно є, і повинно бути отаким мінливим і непередбачуваним, то ти переважиш увагою той старий світ і хто зна, можливо в нім не буде такого кінця.

- Вау. – Кволо і беземоційно відгукнувсь КВ. - Але це довго.

- Це мить. Всього мить.– Середнє розтануло в Просторі, бо вся увага поглинулась КВ на себе і втягла в Простір Середнє. – Який в тебе шалений ось цей світ! – Гукнуло відлунням Середнє.

- А! Стривай, а як я впізнаю Вчителів з Джерела? – Гукнув сам собі КВ.

- Вони будуть істинними в моменті. Щирими. Тільки щирість дає сяяння і генерує чисту енергію.

- Щирість?

- Так, щирість та увага до себе. Прояв себе істинного без обмежень, але з врахуваннями того, що є й інші. Це складна культура поведінки, щоб привернути увагу. Якщо тобі вдасться її утримати, ти станеш безсмертним.