Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потім пережив шок.
Він був звичний до хорового співу. Щонеділі собор Святого Іоанна Хрестителя наповнювався вірменським співом a capella.[5] Але там звучали голоси чоловічі — низькі й мужні. Тут не було нічого подібного. Miserere явно твір, написаний для дітей. То була поліфонія, в якій спліталися акорди невинності й чистоти, що потрясали душу.
Твір починався з довгих, стриманих нот, ніби трохи спресованих у процесі запису. Здавалося, ці ніжні й мелодійні звуки вилітають із людського органа, трубами якого були горла дітей…
Каздан сів на підлогу з акустичним шоломом на голові. Слухаючи, він читав книжечку, яку дістав із коробки диска. Судячи з усього, Miserere був одним із найвидатніших творів хорової музики. Записаний на плівку не менш як тисячу разів у різних виконаннях. Створений у першій половині XVII сторіччя. Ґреґоріо Аллеґрі співав у хорі Сікстинської капели, і щорічне виконання цього твору перетворилося на ритуал, який виконували понад два сторіччя. Одна деталь особливо вразила Каздана — контраст між сумною назвою твору Miserere й прізвищем композитора, Аллеґрі, яке ніби символізувало радість, святковий настрій, веселощі.[6]
Аж раптом у навушниках пролунав неймовірно дзвінкий і високий голос. То був голос такої дивовижної чистоти, такий мелодійний і сильний, що розбивав щось усередині вас, й у вашому горлі одразу утворювався клубок. Голос малого хлопчика, який дзвенів десь у недосяжній височині й злітав над акордами, ведучи за собою надзвичайно високу мелодійну лінію, що ніби зависала над усім світом.
Каздан відчув, як очі йому затуманилися. Господи, та він зараз заплаче, тут, у помешканні небіжчика, опівночі, сидячи на підлозі в шоломі з навушниками на голові та в хірургічних рукавичках на руках. Щоб подолати емоції, які його полонили, він зосередив увагу на рекламній книжечці. Її текст написав сам Вільгельм Ґетц. Він розповідав, як одного дощового полудня 1989 року йому пощастило зробити цей майже божественний запис, хоча ніщо не вказувало на це. Ще кілька хвилин тому юні співаки ганяли футбольного м’яча в саду церкви Святого Євстафія в Сен-Жермен-ан-Ле, де мав відбутися запис їхнього хорового співу. Потім малий соліст, хлопчик на ім’я Режі Мазваєр, заспівав свою мелодію ще з вимазаними багнюкою коліньми. І тоді в холодній каплиці сталося справжнє диво. Неймовірно прекрасний голос задзвенів під склепіннями нефу…
Рядки знову змазалися перед очима детектива. На нього напливли спогади. Наріне. Давид. Важкий смуток несподівано охопив його, той, що, як він знав, був похований десь у найдальших глибинах його єства, але про який він ніколи не міг забути і якого не міг позбутися. Ось якою була могутність малого хориста, того Режі Мазваєра. Своїм голосом він був спроможний пробудити щонайглибшу тугу, воскресити тих, що для вас уже вмерли. Умерли, але ніколи не залишають вас у спокої.
Каздан вимкнув музичний центр й одразу відчув, яка глибока тиша огортає його між цими стінами з дисків та яєчних упаковок під стелею. А тоді йому надійшов сигнал, який він сприйняв підсвідомістю. Застереження. Один із ключів до вбивства схований у цьому чарівному голосі. Або в тому творі, який він виконував, у Miserere. Він підвівся, дістав диск із висувного ящичка, поклав його в коробку, а коробку з диском до кишені. Цей твір ще багато про що йому розповість. Вимкнув світло. Відчинив віконницю. Вийшов із кімнати.
Повернувшись до вітальні, ретельно оглянув там усі шухляди. Знайшов усю персональну бухгалтерію Ґетца. Листи з Управління соціальної допомоги, банківські рахунки, страхові поліси, розрахункові квитанції, видані від різних асоціацій та парафій, що регулюють свою діяльність законом від 1901 року. Детектив швидко переглянув ті документи — без зацікавлення. Він був не в тому настрої, щоб вивчати цифри.
Потім йому спала одна думка. Назер сказав: «Віллі відчував, що за ним стежать». То, можливо, його й прослуховували? У такому випадку, це, напевне, робилося б по-давньому, за допомогою «жучка», вставленого в телефонну слухавку. Каздан швидко розібрав телефонний апарат. Він мав великий досвід у справі нелегального прослуховування. Ще тоді, коли служив в «антитерористичних підрозділах». Ні, нічого там не було. Жодного сліду від мікрофона.
Каздан сів у крісло. Замислився. Щодо Ґетца, то його думка була сформована: старий хормейстер був не просто обережний, а й одержимий схильністю до секретності. Щоб знайти тут щось, треба було б розібрати на дрібні деталі все помешкання. Каздан не мав на це ані часу, ані сили. Його погляд упав на комп’ютер, що стояв у кутку вітальні. Там йому також не було чого робити. Доступ до машини, безперечно, закритий паролем, і якщо там є якісь таємниці, то Ґетц подбав про те, щоб їх надійно заховати, як і всі інші.
Детектив дозволив своїй думці блукати вільно. Він проаналізував найістотнішу інформацію, яку вдалося сьогодні роздобути: Ґетц був гомосексуалом. Це відкривало нову версію: вбивство з ревнощів. Не Назер, а інший коханець, суперник малого маврикійця. Якийсь псих, що захотів помститися чилійцеві за зраду або за щось інше і вбити в такий спосіб, щоб йому було дуже боляче. Ще одна версія: зустріч якогось вечора з поганою людиною. Хоч Каздан і намагався боротися зі своїми упередженнями, проте для нього всі гомосексуали були схибленими, невтомними шукачами любовних пригод. То, може, Ґетц просто перестрів психопата на своєму шляху?
Погляд Каздана вільно ковзав по кімнаті. Виокремлював кожен куточок, кожен плінтус у пошуках невідомо чого. Несподівано зупинився на чомусь аномальному, на верхній штанзі, по якій ковзала завіса, що затуляла засклені двері.
Каздан приніс туди стілець і став на ньому навшпиньки, щоб оглянути верхню частину одвірка. Він помітив зону, що вирізнялася кольором, між заскленими дверима і стелею. Цю вузеньку смугу вочевидь перефарбовували. Помацав її, шукаючи якоїсь опуклості. Він ковзав там пальцями кілька разів і нарешті відчув щось кругле, завбільшки з монету вартістю в одне євро.
Пішов у кухню, знайшов там ніж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже», після закриття браузера.