Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розколини, Ненсі Х'юстон 📚 - Українською

Читати книгу - "Розколини, Ненсі Х'юстон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розколини" автора Ненсі Х'юстон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 75
Перейти на сторінку:
б чекали на них на батьківщині, їм байдуже до прав ворога... Словом, вони позбавлені емоцій. Ні гніву, ні страху, ні співчуття, ні докорів сумління. Зрозуміло, це тільки підвищує їхню боєздатність.

Складалося враження, що тато, взявшись до абетки, збирався довести її до останньої літери, але бабуся Седі його перервала.

— Годі! — Вона майже шепотіла, щоб не розбудити мене, однак у шепоті відчувалася лють. — Годі! Знаєш, що ти описуєш, Рендалле? Знаєш, про кого це — всі ці слова?

Тато добре знав, щò саме описував, тож запитання бабусі було риторичним — тобто взагалі не запитанням, — і він покірно чекав на її власну відповідь. Чекати довелося недовго.

— Ідеальний нацист — ось кого ти описав! Бездоганний мачо: незламний, сталевий, позбавлений почуттів. Рудольф Гесс — ось кого ти описав! Це той тип, який керував газовою камерою в Аушвіці. Головне — жодних емоцій! Емоції — це шмарклі, жіночність і огидь. Ворог — не людина, не особис­тість, ворог — це паразит, це глист, а ми — машини! Треба зосередитись на наказах, злитись в одне ціле з наказами — і вбивати, вбивати, вбивати!

— Мамо, боюся, справа не тільки в нацистах. Це основи будь-якої військової освіти. Ці ідеї втовкмачують у голови усіх солдатів за всіх часів — від Ґільґамеша до Лінді Інґленд. Думаєш, у твоєму улюбленому «Цахалі» якусь іншу ідеологію сповідують? Думаєш, проходячи перед вояками, Шарон їм каже: «І не забудьте про головне, пані та панове. Палестинці — такі самі люди, як і ми з вами, тому коли кидатимете бомби на Рамаллу, співчувайте кожній із жертв, чоловікам, жінкам, дітям...»

— Рендалле, не чіпай «Цахал»! Ми ж домовились не торкатися цієї теми. Але ж... роботи?!

Моє серце мало не виривалося з грудей. Я страшенно радів тому, що саме мій тато вирядив солдатів-роботів до Іраку вбивати наших ворогів. Коли він сказав, що брав участь у війні, я й гадки не мав, що він був у перших лавах, що мав стосунок до таких важливих і непростих справ. Від однієї думки про те, як наїжачені зброєю роботи вбивають арабів, а потім байдуже спостерігають за тим, як ті звиваються на піску і стікають кров’ю, я відчув, як мій прутик затвердів уперше за кілька місяців — а отже, я нарешті почав одужувати. Тож я натягнув на себе ковдру і став легенько терти його, після чого поринув у сон.

Майже по всьому місту рòботи вриваються у домівки і викрадають дітей, після чого виймають з нас мозок, аби дослідити, як він працює. Лікарня була забита дітьми з порожніми головами — адже роботи забрали наші мізки, — і, щоб підтримувати життя у тілах, їх підключали до апаратів. Щодня мене у лікарні навідувала мама, хоч і знала, що я більше ніколи не зможу думати. Я бачив її і впізнавав, але говорити не міг. Дивно, але мені було байдуже.

Коли я прокинувся, ми вже майже приїхали і розмова на передньому сидінні повернулася до свого початку.

— У жовтні в Санта-Кларі проходить міжнародна зустріч робототехніків, — розповідав тато. — Дуже важливі збори. Наступного місяця компанія відряджає мене у Європу на підготовчі наради.

— А куди саме в Європу? — запитала бабуся Седі, поки тато завертав до нашого будинку і зупиняв авто.

— Саме в ті країни, які я вже тобі називав: Францію, Швейцарію, Німеччину...

— А у серпні ти будеш в Німеччині? — поцікавилась Седі.

— Там у мене три важливі наради: у Франкфурті, у Хемніці і в Мюнхені.

— Ти будеш у серпні в Мюнхені? — перепитала бабуся, і тато замовк, бо це знову було риторичне запитання. Він зупинив двигун. Кілька секунд ми чули лише щебетання пташок і далекий гавкіт собаки.

— А знаєш що, Рендалле? — нарешті мовила бабуся Седі. — Знаєш що? У Мюнхені до тебе приєднається вся родина.

— Ну, я не...

— Авжеж!

— Мамо, я не розумію.

— Звісно! Яка геніальна думка! Слухай! Ми привеземо й бабусю Ерру.

— Та ти геть...

— Привеземо! Адже її старша сестра Ґрета досі живе десь біля Мюнхена, і вона дуже хвора. І вона написала мені, що віддала б усе, щоб перед смертю побачити молодшу сестричку. За все плачу я!

— Мамо, даруй, але це вже занадто. Ти ніколи не переконаєш свою матір. Вона вже шістдесят років носа не потикала до Німеччини — це єдина країна в Європі, де вона ніколи не виступала! А ще вона давно втратила зв’язок з цією... так званою сестрою... більше того, ви з нею вже років п’ятна­дцять не розмовляєте!

— Чотирнадцять.

— Гаразд, чотирнадцять. Мамо, дякую за щедру пропозицію, але краще не треба. Навіщо нам усі ці драми?

— Рендалле, ти тільки подумай! Для Тесс це буде неймовірна нагода — адже вона ніколи не залишала Сполучені Штати. А Соломон! Після всіх випробувань, які він через вас витерпів... Замість нудитися ціле літо в очікуванні, коли відросте волосся і почнуться заняття в школі, він зможе поринути в справжні пригоди! Що стосується Ґрети... Рендалле, Ґрета дуже допомогла мені у моїй роботі, я їй завинила. Я завжди тримала з нею зв’язок... У неї рак, вона агонізує, і її найбільше бажання — востаннє побачити сестру... Ти ж і так будеш у Мюнхені, то в чому проблема? Га? У чому проб­лема?

Задум бабусі Седі перевернув наш дім догори дриґом.

Наступного дня, у суботу, за сніданком ми проголосували: ми з мамою — «за», тато — «проти». Виходило три проти одного, тож якби Ей.Дж.М. проголосувала «проти», голоси «за» переважили б усе одно.

— Це нічого не значить! — буркнув тато. — Якщо Ерра буде проти, вона не приїде, і тоді ця поїздка буде безглуз­дою.

— Чого це раптом?! — ми з мамою скрикнули хором.

— Принаймні побачимо Німеччину, — зауважила мама, — і зустрінемо сестру твоєї бабусі. Не щодня дізнаєшся про рідних у Європі!

— Є тільки один спосіб вирішити це питання, Рендалле, — твердо сказала Седі. — Ти маєш подзвонити Еррі.

— Сама їй дзвони! Ідея ж твоя — то й дзвони!

— Ні, так не вийде! Ми так давно одна з одною не розмовляли — певно, вона навіть голос мій не впізнає.

— Слухай, мамо. Хочеш повезти її до Мюнхена? Поговори з нею! І не будемо починати все спочатку.

— Ренді, будь ласка, потелефонуй їй. У тебе більше шансів її переконати. Ви з Еррою завжди були дуже близькі!

— У тому й річ, що в мене немає жодного бажання її переконувати! Це ти хочеш її переконати!

— Що ж, гаразд. Хай

1 ... 13 14 15 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розколини, Ненсі Х'юстон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розколини, Ненсі Х'юстон"