Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Труна з Гонконгу 📚 - Українською

Читати книгу - "Труна з Гонконгу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Труна з Гонконгу" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 52
Перейти на сторінку:
походження. Він може мати рацію.

Ретнік кілька хвилин крутив у руках кулькову ручку, а тоді сказав:

— Це буде лише марна трата грошей і часу, та припускаю, що це не надто турбуватиме тебе, поки за це непогано платять.

— Не турбуватиме, — сказав я бадьоро. — Він може дозволити задовольнити свої забаганки, а у мене є змога виділити на це час. Можливо, мені навіть і пощастить.

— Мені відомо про неї стільки, скільки й тобі вдасться коли-небудь дізнатися. Мені не потрібно було летіти в Гонконг, аби про це довідатись. Усе, що мені знадобилося для цього, — це надіслати телеграму.

— І що ж вам удалось дізнатися?

— Її звали Джоан Чунґ... Оце так бісове ім'я, правда ж? Три роки тому її спіймали, коли вона висаджувалася в Гонконгу з джонки, що пливла з Макао. Шість тижнів була ув'язнена, а тоді отримала документи. Вона працювала танцівницею у «Пагода-клубі», і, можливо, це означає, що вона була повією, — він почухав вухо, із хвилину дивлячись через вікно, а тоді продовжив: — Вона вийшла заміж за Джефферсона у присутності американського консула 21 вересня минулого року. Вони жили разом у китайській будівлі, яку називають готелем «Небесна імперія». Схоже, у Джефферсона не було роботи. Ймовірно, він жив на ті кошти, які заробляла вона, і те, що брав у свого батька. 6 вересня цього року Герман загинув в автокатастрофі, і вона звернулася до американського консула за дозволом перевезти тіло небіжчика назад до його дому. От і вся історія. Тож навіщо летіти в Гонконг?

— Мені за це заплатили. Так чи інакше, я не стоятиму на вашому шляху.

Він злісно вишкірив зуби.

— Щодо цього не турбуйся, детективе. Я зможу будь-якої миті прибрати тебе зі свого шляху.

Я не заперечував. Інколи йому потрібно було відчувати свою важливість — і це був один із таких моментів.

— Ну що, як просувається справа? Уже дійшли до чогось?

— Ні, — він сердито глянув на промокальний папір із чорнильною плямою. — Найбільших труднощів мені завдає питання, чому вона приїхала у твою контору о третій ранку.

— Так. Можливо, я отримаю відповідь у Гонконгу, — я зупинився, щоб закурити сигарету, а тоді продовжив: — Старий Джефферсон має багато грошей. Припускаю, що їх мав би успадкувати його син. Якщо батько не змінить заповіту, Джоан мала б стати його спадкоємицею, оскільки син тепер мертвий. Хтось міг спокуситись убити її, щоб вона нічого не успадкувала. Хотів би я знати, кому перейдуть його гроші тепер. Це міг би бути мотив для вбивства.

Ретнік певний час обмірковував дещо, а тоді сказав:

— Час від часу в тебе виникає слушна ідея. О так, це справді хороша думка.

— Ви знайомі з секретаркою старого — Джанет Вест? Мене геть не здивує, якщо вона отримає трохи грошей Джефферсона, коли він помре. Припускаю, що колись ця дівчина перебувала у тісних стосунках із його сином. Було б добре перевірити, де вона була о третій годині, коли застрелили китаянку.

— І як же я це зроблю? — запитав Ретнік. — Я зустрічав її. Старий зачарований нею. Якщо почну ритися в її приватному житті, то можу натрапити на неприємності, а мені цього не треба. Він має значний вплив у місті, — лейтенант із надією поглянув на мене. — Чому ти вирішив, що у неї були стосунки з його сином?

— Я розмовляв із нею. У Джанет хороша витримка, та часом і вона була на межі. Не наводжу вас на думку, що це вона вбила дівчину, але, можливо, їй відомо про все це більше, ніж вона удає. Може, у неї є честолюбний хлопець.

— Я не займатимуся цим питанням, — сказав Ретнік. — Що мені потрібно з'ясувати — то це те, чому ця жовтошкіра прийшла у твою контору. Щойно про це дізнаюся — справу розкрито.

Я підвівся.

— Може, й ваша правда. А коли слідство? Я б хотів вирушити якомога швидше.

— Завтра о десятій. Це нічого не означатиме, але тобі слід там бути, — він ткнув кульковою ручкою у промокальний папір. — Не забувай: якщо щось з'ясуєш, сповісти мені.

— А ви нічого не робитимете за свою платню?

Лейтенант скривився, наче вкусив кисле яблуко.

— А хто називає це платнею? Я повинен стежити за своїми кроками. Джефферсон відіграє...

— Знаю... ви мені це говорили.

Я залишив Ретніка протикати ще більше дірок у промокальному папері. Убивця Джоан Джефферсон був би радий побачити лейтенанта: це видовище додало б йому чимало впевненості.

Я повернувся у свою контору. Коли уже намірився відмикати двері, у мене виникла ідея. Пройшовши кілька ярдів далі коридором, я постукав у двері Джея Вейда, а потім поштовхом відчинив їх.

Я увійшов у велику, гарно вмебльовану контору: до дверей був повернутий стіл, на якому стояли магнітофон, телефон, портативна друкарська машинка і пара сталевих канцелярських ящиків.

Вейд, сидячи за столом, курив люльку. У руці він тримав ручку, а перед ним лежали папери.

Справа від нього були ще одні двері. Крізь них долинало клацання друкарської машинки.

Ця контора мала значно успішніший вигляд, ніж моя, але бути промисловим хіміком — оплачуваніше заняття, аніж бути приватним детективом.

— Привіт, — сказав Вейд, безперечно, радий мене бачити. Він наполовину звівся на ноги, вказуючи на шкіряне крісло біля свого столу. — Проходьте та сідайте.

Я так і зробив.

— Це неочікувано, — він поглянув на свій золотий годинник «Омега». — Може, чогось вип'єте? Уже майже шоста. Як щодо шотландського віскі?

Він виглядав таким занепокоєним, поводячись як господар, що я погодився випити шотландського віскі. Вейд витягнув із шухляди пляшку та дві склянки і налив у них великі порції. Тоді попросив пробачення, що у нього немає льоду. Я сказав, що переб'юся: колись зав'язував, а зараз уже навіть не перебираю. Ми всміхнулись один одному і випили. Це було хороше шотландське віскі.

— Ваша розповідь про Германа Джефферсона зацікавила мене, — сказав я. — Хочу запитати, чи можете ви поділитися ще якоюсь інформацією. Я плаваю уздовж берега. Будь-який гачок згодився б...

— Авжеж, звичайно, — він виглядав так, як міг би виглядати сенбернар, почувши крик про допомогу. — Який саме гачок ви маєте на увазі?

Я відповів йому спантеличеним виразом обличчя «хотів-би-я-знати», яким завжди користуюся, маючи справу з такими людьми, як Джей Вейд.

— Не знаю,

1 ... 13 14 15 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Труна з Гонконгу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Труна з Гонконгу"