Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вигнанець і навчена відьма 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнанець і навчена відьма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вигнанець і навчена відьма" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 70
Перейти на сторінку:
іншим не барися.

Покоївка дзиґою крутнулася на п’ятці, чкурнула, залишивши Платона самого.

А він раптом відчув: болю як не було.

Чувся все одно пожмаканим, ніби сполоснули й дуже сильно викрутили. Та все ж можна нарешті розсунути штори.

Набридло в півтемряві.

Фотографування таки забрало без малого дві години.

Спершу чекали людину з апаратом, пелехатого парубійка в круглих окулярах. Потім — трьох чоловіків із новоствореного автоклубу. Далі кожен по черзі позував біля «даймлера», ще робили спільне фото. Наостанок вмовили Чечеля стати до гурту. Вигляд Платон мав на їхньому фоні досить кумедний: штани від костюма заправив у чоботи, шкіряний шолом на голому черепі, краги на руках, іще й окуляри-«консерви». Міг би перевдягнутися, як водиться, у вбрання для мандрів. Але ж збирався на званий сніданок, ще й запізнювався. Не сідати ж за стіл опудалом. Тому змирився й підгадав так, аби в гостях лиш перевдягнути чоботи на щось легше.

А ще й Наталка зовсім освоїлася, вмовила витратити на неї фотопластину. Спершу примостилася біля автомобіля. Та передумала, попросилася сісти за кермо. Ось і матиме дівка пам’ять, якої в подружок напевне не буде.

Ох і меткою ж виявилася!

Не знати коли висвистіла купу дівчат. Гамірна зграйка зійшлася на вулицю перед виходом із готелю. А коли Наталка урочисто, навмисне повільно сідала поруч із Чечелем у «даймлер», юні полтавчанки завмерли, ніби вздріли диво. Щасливиця не стрималася, зробила подружкам, а заразом іншим перехожим жест ручкою. Хтось у невеличкому натовпі зойкнув, коли Платон запустив мотор. Щойно рушив, кілька хлопчаків, котрі товклися неподалік і старанно вдавали байдужий вигляд, помчали навздогін, намагаючись потрапити в сірий клуб пилу, збитого колесами. На першому ж перехресті відчепилися, помітивши городового. Далі їхали вже без ескорту.

Керуючись вказівками супутниці, Чечель рухався Олександрівською вулицею[23], проминув площу й поїхав уздовж тополь. Саме облітав білий пух, вітерець кинув кілька легеньких жмутиків у обличчя. Та скоро тополі лишилися позаду, а незабаром з-під коліс зникла й брукована дорога. Довелося скинути швидкість, «даймлер» застрибав по ямах, пасажирка вчепилася за край дверцят і раз по раз зойкала. Та все одно не забувала керувати, і незабаром місто перетекло в типовий сільський ландшафт. Перед автомобілем розбігалися кури, зустрівся на шляху сердитий індик, котрий провів чужинців обуреним ґелґотінням. А ззаду прилаштувалися місцеві собаки, дружно гавкаючи на чотириколісного ворога.

Відчепився гамірний супровід за найближчим, як з’ясувалося — останнім, поворотом. Далі Чечель впізнав потрібний будинок за детальним описом Кругляка: єдина двоповерхова садиба в кінці вулиці, яка потопала в зелені вишневих дерев. Напевне почувши шум мотору, господар уже метушився біля воріт. Платон загальмував, і коротун, чи то з нагоди гостя, чи у звичному домашньому вбранні — сорочці з вишивкою під світлу парусинову піджачну пару, — одразу ж кинувся йому назустріч, мало не висмикуючи з салону.

— Нарешті, нарешті, дорогий мій Платоне Яковичу! — заквоктав він, схопивши Чечелеву правицю двома пухкими руками й струснувши кілька разів.

— Трохи спізнився. Справи, знаєте...

— То нічого! — Кругляк зиркнув на дівчину в автівці. — Ваша супутниця...

— Місцева дівчина люб’язно не дозволила заблукати.

— Я вас прошу, де тут, у Полтаві, блукати! І я її знаю, — мовив коротун. — Якась родичка одного місцевого фотографа. Мода така, знаєте, на світлопис. Апарат — не автомобіль, тепер вони доступні. Полтавці наші останні роки на фотографуванні трохи схибнулися. Знаєте чому?

— Ні, — відповів Платон чесно.

— За знімок гроші платять! — Кругляк розправив плечі й випнув черевце, ніби в тому була його особиста заслуга. — Тут у нас уже років десять, як бум на фотографів. Може, чули про таких братів Скитських?

— Я тоді ще вчився в університеті. Але як майбутній правник за такими процесами стежив. Вони вбили священика, якщо не помиляюся.

— Секретаря духовної консисторії, — уточнив Кругляк. — Коли душогубів зловили, тут уся губернія гула. Як проводили слідчий експеримент, від людей з апаратами тісно було. А редактори раді старатися, платили за кожен такий знімок грубі гроші. Відтоді й пішло. Та ну його, кримінал! У нас же в місті стільки визначних персон! Кожен хоче мати свій фотографічний портрет. Ще аби увічнили за творенням чергового шедевру! Ні, пане Чечель, якщо маєте хист до фотографічної справи — у Полтаві голодним не будете!

Коротун замовк, знову кинув погляд на Наталку.

— То ваша супутниця...

— Я вже йду! — Дівчина спритно зістрибнула на землю, обсмикнула сукню. — Дякую дуже, Платоне Яковичу, що покатали!

Вона швидко задріботіла назад, скоро зникла за рогом.

— Аби розуміли, це дівчисько віршиками бавиться, — мовив Кругляк. — Цікава молода особа. Родина бідна, а дівка сама навчилася грамоти. Ясно, далі вчитися гроші треба. Тому засукала рукави, служить оце в готелі. Та жодного поетичного читання не пропускає. Кажу вам авторитетно, пишу ж про таке в газеті нашій.

— Наївна якась вона.

— Поезії такі самі. Про верби, річку, таке різне. Але й вас обдурила, — підморгнув коротун. — Не така проста, якою хоче здаватися. Тут у нас подібних осіб чимало. Легше прикинутися, ніж бути собою. Часи диктують. — Він завершив на філософській ноті. — І не стійте, прошу-прошу, проходьте до нашої господи!

Накрили в садку.

У тіні вишневих дерев стояла альтанка. Там розташувався широкий стіл, обабіч — міцно збиті лавки. Біля столу вже поралася господиня, поруч із якою Кругляк мав вигляд іще кумедніший. Марія Климівна, як відрекомендував свою половину господар, була вищою від чоловіка на голову й виглядала худенькою як на жінку, котра народила п’ятьох дітей. Мала сукню з оборками, судячи з усього — парадну, але не для виходу, для домашніх прийомів. Старанно укладене каштанове волосся, де-не-де з нитками сивини, прикривала широка мереживна стрічка.

Двоє з нащадків крутилися поряд — хлопчики-близнюки років дванадцяти в однакових матросках, темних, трохи нижче колін, штанцях і сандалях на босу ногу. Вони чемно привіталися, Платон дізнався, що звуть їх Панас і Пилип, й обоє обступили тата, смикаючи за одяг із обох боків та щось шепочучи. Кругляк спершу відмахнувся, мов від настирливих комах. Та потім скуйовдив кожному волосся й спитав у Чечеля дозволу для синів погратися біля автомобіля. Платон не заперечував, хоч з награною суворістю попередив: нічого не ламати. Але дав добро, щоб покрутили кермо, тільки обережно, не відкрутили зовсім.

Тим часом з будинку вийшла дівчина у світлій кісейній сукенці. Каштанове волосся вона старанно вклала, заплівши в

1 ... 13 14 15 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнанець і навчена відьма», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Вигнанець і навчена відьма» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнанець і навчена відьма"