Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вигнанець і навчена відьма 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнанець і навчена відьма"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вигнанець і навчена відьма" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 70
Перейти на сторінку:
зачіску строгу білу стрічку. Статурою більше схожа на батька, зате лицем — на матінку. Кругляк назвав її Марією, на честь дружини, і пояснив: вона друга дитина, старша донька перший рік учителює, вчить сільських дітей грамоти. Зараз удома, бо влітку занять нема. Та ходить у сиротинець, вчить тамтешніх дітей безкоштовно, з благодійною метою. Поки говорив і вислуховував гарні слова у відповідь, Марія примостила на стіл, де вже стояв глек узвару, запотілу, з льоду, карафку горілки, розставила чотири чарки.

— Чекаємо ще на одного гостя, — пояснив Кругляк, коли донька залишила їх. — Заради нього я вас і покликав, Платоне Яковичу.

— Скажіть краще — заманили, — буркнув Чечель у відповідь. — Не проти я випити з вами, Панасе Пилиповичу. Тільки ж обставини вимагають залишити Полтаву ще до вечора. Як я після вашої чарки сяду за кермо?

— Знаю я ваші обставини. Бачив, говорили вчора з поліцмейстером.

«Аби ти ще знав, що він про тебе сказав».

Платон боровся з собою. Його так і підмивало повідати Круглякові, що за ним таємно наглядають і треба шануватися, озиратися частіше й взагалі стримувати себе. Тричі мало не злетіло з язика, і щоразу він себе стримував. Адже поліцмейстер навряд кидав слова на вітер і свою погрозу здійснив би. А що довше Чечель спілкувався з Кругляком, то більше переконувався: коротун неодмінно викаже себе. І тоді до справ візьмуться поліція та жандармерія. Родинному затишку в безпечному вишневому садку настане кінець.

Спритно Додін підчепив усіх на гачок.

— Агов, Платоне Яковичу, ви де?

— Вибачте, задумався.

— Кажу: не треба журитися. У мене для вас у разі чого знайдеться кімната. Чекайте, Марія Климівна принесе борщику, якого ви поїсте в Полтаві тільки тут. Ще галушок зі шкварками. А я проведу до кабінету. Ночувати можете там.

— Ви ж розумієте, у чому річ. Я, Панасе Пилиповичу, не дуже безпечний гість. А у вас служба, дружина, діти...

— Не морочте мене! — Коротун тупнув ногою. — Ходіть, ходіть, покажу вам дім.

Передпокій виявився затісним — місце займали масивні шафи для одягу. Коли в будинку мешкає стільки народу, це зрозуміло. Але тут ще й було темнувато, і після сонячного дня Платон налетів на меблі, щойно ступив два кроки. Забивши лоба, не стримався — видав коротку матюкливу тираду. Одразу ж вибачився, у відповідь господар реготнув і сам перепросив:

— Нічого, у нас тут кожен та й наб’є ґулю. Навіть малеча навчилася лаятися.

— Недобре.

— Не Богу ж дякувати щоразу, коли причастишся об тверде!

З надр будинку раптом почулося різке й обурене нявкання. Наступної миті повз них проскочив товстий, віддалено схожий на хазяїна кіт. За ним із вереском, що явно наслідував котячу мову, зграбно котилася дівчинка років чотирьох, у простенькому рожевому платтячку, боса і розплетена. Захопившись переслідуванням, дитина не звернула ні на кого уваги й зникла в тому самому напрямку, куди тікала жертва.

— Маріє Климівно! — розпачливо вигукнув Кругляк, б’ючи себе по боках, мов півень крилами в курятнику. — Чи Маріє Панасівно! Дівчата, хто-небудь! Ну скільки ж можна!

На крик поспішила старша донька, та втрутилася не одразу — спершу дорікнула:

— Тату, ми з мамою не гуляємо! Ти сам гостей покликав! І Докію на сьогодні відпустив!

— А як Докії нема, хіба за сестрою не треба глядіти?! — Коротун розпалював себе не на жарт. — Котяра ж Олесі очі видере!

— Це ще хто кому видере! — парирувала Марія. — Тату, кіт уже не знає, куди від нашої Леськи ховатися! Мене, між іншим, дряпнув, коли погладити хотіла! Малій — хоч би що!

— То в них гра така!

— Коли гра — чого розоряєшся?!

Тут на сцені з’явилася господиня, і до Платона дійшло: подібні сцени тут — буденна річ.

— Чого б я ото гарикалася! Маріє, доцю, вклади сестру спати. Панасе, займи гостя. У мене без вас справ не бракує. Все!

Жінка лунко ляснула в долоні, наче в гонг, що зупиняв двобій. Старша донька прийняла сигнал, слухняно подалася рятувати кота від меншої сестри. Кругляк же не дав Чечелю змоги роздивитися, що тут і як, — сіпнув за рукав, потягнув на горішній поверх.

Тут усе виглядало інакше, явно відрізнялося за стилем від першого поверху. Ніби прочитавши думки, господар сказав:

— Так-так, Платоне Яковичу. Другий поверх добудували зовсім недавно. — Він увібрав носом повітря. — Чуєте? Свіжою дошкою ще пахне.

— Тісно вам усім, — погодився Чечель.

— І мені давно пора було обладнати робоче місце. Бібліотека, книжок багато, а хочу ще більше. Ми тут із сином удвох отаборилися. Старшим. Японець він у мене.

— Японець? — Подив був щирим. — Е-е... справжній?

Не знаючи, як точніше висловити думку, Платон розтягнув пучками краї очей, роблячи їх вузькими.

— Що... та ні! — Кругляк реготнув і відмахнувся. — Сашко в мене дивак, чи не один на всю Полтаву. Вище беріть — на цілу губернію. Марія Климівна досі не змириться, але я переконав. Хай, не найгірше захоплення для юнака у двадцять років. Більше скажу: якщо у двадцять не перевісився, уже назавжди. Ходіть!

Коротун кивком запросив Чечеля до дверей кімнати з протилежного боку недовгого коридору. Вони були не замкнені, господар легенько штовхнув їх, проте затримав Платона на порозі.

— Не треба заходити. Повернеться, побачить — образиться. Ви й так усе зрозумієте.

Розуміти особливо не було чого.

Очам Чечеля відкрилась невелика прямокутна кімната. Простора — тут майже не було меблів. Дальній куток застелили плетеною очеретяною циновкою розміром з людський зріст. У головах лежало гладенько обстругане й акуратно перерубане навпіл поліно. Біля дверей стояло кілька пар дерев’яного взуття, що зовні нагадувало малесенькі лавки.

На ногах їх мали утримувати — і напевне утримували — спеціальні міцні шкіряні шнурівки. Стіни прикрашали кілька гобеленів з каліграфічно виписаними чорною фарбою ієрогліфами. Приладдя для письма мешканець кімнати розмістив на невисокому столику. Над ним причепив строкатий шовковий халат-кімоно. Єдиний предмет, що вибивався із загальної картини, — дерев’яна етажерка, заставлена книжками. Як помітив зі свого місця Платон — переважно навчальними.

І окремо — справжній меч у піхвах.

Поруч — кілька металевих круглих зірочок, ввігнаних загнутими гостряками в стіну.

Чечель не витримав. Ступив ближче, обережно торкнувся однієї. Потім витягнув, з подивом відзначивши: треба докласти певних зусиль. Покрутив у руці, спробував гостряк пучкою.

— Саморобка, — пояснив Кругляк. — Один

1 ... 14 15 16 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнанець і навчена відьма», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Вигнанець і навчена відьма» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнанець і навчена відьма"