Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Артур

Їду на великій швидкості нічним містом. Думаю над тим, чи я вірно вчинив з "втікачкою"?

" Але інакше, з нею не можна! Вона всього боїться... Що про нею подумають викладачі чи друзі? Або, як не зруйнувати репутацію "правильної дівчинки"? Що ж могло статися, якщо вона загнала себе у такі рамки? Адже я про неї нічого не знаю. Мені хочеться дізнатись трохи більше... "

Не помітив, як вже доїхав до своєї будівлі. Злажу зі свого "залізного друга", який допоміг трохи скинути стрес. Заходжу у під'їзд і піднімаюсь у квартиру. Вставляю ключ у замок, але він не піддається. Значить, батько вдома.

" Дивно, він ніколи так рано не приходив. " 

Натискаю на дзвінок і чую, як відкриваються двері. 

 - Привіт сину!

 - Привіт батьку, ти сьогодні рано.

Проходжу, розуваюсь і хочу піти у кімнату, але він мене зупиняє. 

 - Це ти сьогодні пізно, тільки не кажи, що затримався в університеті?

 - Майже, з друзями у кафе ходив.

 - Зрозуміло, вечеря на столі. Вимий руки, мені потрібно з тобою поговорити.

 - Вечеря? Батьку, ти мене лякаєш!

 - Артур, перестань з себе робити нещасного! Я даю тобі достатньо грошей на розходи. Думаю інколи, вони замінюють відсутність батька.

 - Ну... Як сказати...

Через хвилину вимиваю руки і заходжу на кухню.  

 - Слухаю тебе!

 - Сідай і їж, а я розкажу. Тими піцами свій шлунок зіпсуєш.

 - О, впізнаю свого лікаря, тільки ти здається кардіолог, якщо не помиляюся?! Хоча твоє оточення, не дає про це забути.

 - Досить! Мені завтра потрібно на семінар. Їду не сам, а з колегою психологом.

 - Та хоч з окулістом! Мені ти це, навіщо кажеш?

 - Одним словом - це жінка.

 - Ага, я зрозумів, стара пісня.

 - Який ти бовдур! Але я сам винен, що виростив тебе таким. Це не те, що ти думаєш! У неї є донька і вона боїться залишити її одну. У них два роки тому, загинув батько... Розумієш, Марина Вікторівна ніколи не лишала її. І досить довго виходжувала, психологічно, після втрати батька.

 - Мені звісно, дуже жаль цю дівчину. Але до чого ти хилиш?

 - До того, щоб поки нас не буде, ти за нею приглянув.

 - Що? Я що нянька?!

 - Та не будь ти, впертим веслюком!

 - Супер! Нічого не скажеш!

 - Замовчи і не зли мене! А то будеш пішки ходити до університету! Зрозумів?

 - Ясно, ми вже перейшли на шантаж? Гаразд, нагляну за вашою дитиною.

Швидко йду у свою кімнату і вмикаю музику. Це означає, що я більше не хочу його слухати. Хоча, він ще щось там бурмоче собі під ніс.

На наступний день, мій старий збирається на семінар, а я ще лежу на ліжку. Сьогодні субота, вихідний, тіло ще болить від вчорашнього тренування. Одразу згадую про бажання, яке мені винна "втікачка", настрій піднімається. А тоді про вчорашнє, батькове прохання і "здуваюсь". Хочу ще заснути, але не можу. Бо те, як збирається мій старий, нагадує "армагедон". Після його "спокійного" збирання, він гукає біля дверей.

 - Атур, я поїхав! Не забуть про те, що я просив. Увечері заїдеш за адресою, яку тобі скину. Поцікавишся, чи все у дівчини добре. Якщо їй потрібна допомога, допоможеш! А тоді, вали на всі чотири сторони! Зрозумів?

Я мовчу.

 - Якщо ти не відповіси, то я можу увійти і змусити тебе!

 - Та добре, я все зрозумів!

Чую, як закриваються вхідні двері.

Ближче до вечора, їду за адресою, яку скинув мені батько. Заїжджаю у знайомий двір.

" Дивно, це ж здається двір "втікачки", я ж її сюди підвозив. Але мало хто, ще тут може жити... "  

Заходжу у під'їзд, потім шукаю потрібну квартиру і нажимаю на дзвінок. Чую кроки, піднімаю голову і зустрічаюсь з такими мені знайомими, світло - карими очима...

Приємного читання і мирного неба❤️