Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Настя

Прокидаюсь суботнім ранком, одразу згадую про вчорашні події.

" Що ж може придумати, цей "індик"? "

З думок вириває голос мами.

 - Доню, я можу увійти?

 - Так мамо, я вже прокинулась.

 - Мені потрібно йти, мене мабуть вже чекають. Ти точно не проти, залишитись на декілька днів одна?

 - Мамо, ти давно через мене закинула своє життя і роботу. Не переживай, все буде добре.

 - Але доню...

 - Так, все, мам йди! А то, перед твоїм колегою незручно. Я впораюсь сама.

 - Але ти пам'ятаєш, що раптом чого, до тебе може зайти його син? Якщо тобі буде щось потрібно, він допоможе.

 - Мам, ну ти і придумала! Мені не зручно перед ними. Скажи, що мені нічого не потрібно!

 - Доню, це не я. Він сам наполіг на тому, коли дізнався про нашу трагедію.

Бачу, як у мами на обличчі з'являється біль. Якщо вона засумнівається у своєму рішенні, то може передумати. А я не хочу руйнувати її плани. Вона заслужила на цей семінар і не тільки.

 - Так, досить! Біжи вже, а то спізнишся!

 - Добре рідна, але дзвони мені в разі чого.

Мама мене цілує і виходить з квартири, а я падаю на подушку. Можна ще трохи поспати, а пізніше, займусь домашніми завданнями.

Проспавши ще дві години, прокидаюсь та роблю сирні бутерброди і чай. Тоді берусь за книжки, а після того, генеральне прибирання. Це - наша суботня традиція. Тому, не хочу її порушувати цього разу. Після приймаю душ, знаходжу морозиво і йду у вітальню, щоб подивитись фільм. Звісно Лінка з Арсем хотіли витягти мене на якусь вечірку, але я відмовилась.

" Не хочу бачити, того наглого "індика". Мало, що він може ще викинути. Стоп, я що боюсь? Відколи я стала, такою боягузкою? "

Вмикаю свій улюблений фільм "Три метри над рівнем неба". Хоч і бачила його сотню разів, але вкінці все одно плачу. Як тільки фільм починається, чую дзвінок у двері.

 - Уф, хто це може бути? Сподіваюсь, це не син того маминого колеги?

Підводжусь з дивана.

" Я ж у піжамі... Хоча, швидко його випроваджу і все. Яка йому різниця? Думаю, його теж змусили сюди приїхати... "

Підходжу до дверей, відкриваю замок і від шоку ледь не валюсь з ніг. Стоїть він, бачу темно - карі очі, які дивляться на мене з не меншим здивуванням.

Секунд п'ять мовчу, а потім.

 - Ти... Що тут робиш?

Артур усміхається і впивається у мене своїм поглядом.

 - Ну привіт "втікачко", гарна піжамка.

Заливаюсь фарбою і злюсь.

 - Питаю ще раз, ти що тут забув?!

А далі він швидко, без запрошення заходить у квартиру.

 - Ти куди? Та ще й взутий, я тільки все вимила!

Артур обертається і підходить до мене.

 - Якщо тебе хвилює тільки те, то я можу зняти взуття.

Стою у повному шоці, від його поведінки. Він тим часом розувається і йде у вітальню. Я механічно закриваю двері і направляюсь за ним. Артур сідає на диван, бере морозиво і моєю ж ложкою, починає його їсти.

 - Ей, це вже занадто!

 - Що занадто? Тобі шкода морозива?

- Ти знущаєшся з мене?

Він ставить морозиво і дивиться на мене. Тоді хапає за руку і тягне до себе на диван.

 - Що ти?!

Артур тримає мої руки і каже біля самого вуха. 

 - І що ти мені зробиш, "правильна дівчинка"?

Хочу вивільнитися з його захвату і вільними ногами починаю відштовхуватись. Але заплутуюсь за плед і падаю прямо на Артура. Ми завмираємо, дивимось один на одного і мовчимо. Вже не чути фільму, лише наше часте дихання. Бачу, як темніють його очі... Вони і так у нього темно - карі, а зараз стають чорними.

 - Гарно пахнеш, "втікачко".

Швидко оговтуюсь і вириваюсь з його полону. Він мене не зупиняє, лише прокашлюється. 

 - Мене мій старий змусив сюди приїхати, а тут, такий сюрприз.

 - Отже, той колега - це твій батько? От мама...

 - Ага.

Артур закидає ноги і починає далі їсти морозиво. У мене всередині дивні відчуття, але я їх відгоню.

 - Дякую за турботу, зі мною все добре. Не хвилюйся, ти можеш йти. Чи тебе не запросили на сьогоднішню вечірку? Вона ж, здається у Діани, ви ж так близько спілкуєтесь.

Він застигає з ложкою у роті.

 - Не зрозумів?! Це що було, ревнощі?

 - Ти з глузду з'їхав? Ні, звичайно!

 - Ну - ну. Не хочу, набридли мені вечірки, завжди одне і те саме. Тут цікавіше...

Чомусь посміхаюсь і Артур звісно - це помічає.

 - Сідай, не соромся, тут саме цікаве починається.

 - Тільки не кажи, що ти любиш дивитись цей фільм?

 - Ну... Не те, щоб любив, але бачив колись, давно.

 - Ого!

Я дзвінко сміюсь.

 - Що?!

 - Артур Ткачук, власник "залізного монстра", дивиться фільм "Три метри над рівнем неба"?

Він теж починає сміятись. Потім ми розслабляємось і спокійно дивимось далі. Їмо морозиво однією ложкою і жартуємо на різні теми, як старі друзі. Але одне відрізняється... Дивні відчуття, які лоскочуть десь там, усередині...

" Що це? Не розумію, що зі мною відбувається? Сама себе не впізнаю... "

   Дорогі мої читачі, якщо вам цікава історія Насті та Артура, то прокоментуйте її будь - ласка. 

Для мене - це важливо! Ваша Ханна Еванс❤️