Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Настя 

Відкриваю очі. 

" Стоп, де я? "

Роздивляюсь навкруги : знайомі темно - коричневі обої, білосніжна стеля, невеличка плазма на стіні, та багато зелених рослин у горщиках. 

" Так, я у себе вдома. Ну й сон ... "

Але раптом, відчуваю, як на мою талію лягає чиясь рука. Спочатку я дерев'янію, а потім зістрибую з дивана так, ніби мене кип'ятком ошпарює і кричу.

Артур валиться з дивана на землю і відкриває очі. Стоїть шокований.

 - Настя, де... Що сталося?

А я лише хлопаю очима, в шоковому стані. Тоді до мене доходить, що вчорашній вечір, то не сон.

 - Ти що... Як я могла заснути? Жах...

Артур стоїть задуманий, а тоді мене дивує.

 - Так ти тому, кричала? Фух, а я то подумав.

Видихає і сідає на диван. А тоді починає дзвінко сміятись. Його сміх досить заразний, тому ми обоє регочемо, як ненормальні.

 - Артур, припини, я подумала...

 - Що провела ніч з кимось?

 - Ага, але коли зрозуміла, що це ти, то заспокоїлась.

Тоді до мене доходить сенс сказаного і я дивлюсь на нього. Артур піднімає одну брову і кутиком губ посміхається. 

 - А зі мною значить, не проти?

 - Що? Ні, тобто так! О Боже, що я говорю? Я не те, мала на увазі. Просто...

 - Жартую, розслабся "втікачко". Краще скажи, чи у тебе є що поїсти, я вчора одним морозивом не наївся.

 - Ще скаржитися надумав? Я тебе не змушувала, ти сам увірвався в мій дім!

 - Все, досить, не починай. Покажи краще, де кухня?

 - О, ні...

 - Що?

 - Ти вмієш готувати?

- Дуже смішно! Ти багато чого не знаєш, про сина кардіолога.

 - Ну ходімо.

Він дійсно, не погано готує. У холодильнику ми знайшли м'ясо, яке підсмажили, точніше Артур. А я зробила овочевий салат.

Тоді швидко сіли за свій сніданок і дружньо почали їсти. Ми сміялись і жартували до одного моменту. Я вирішила зробити каву. Знаючи свою незграбність, краще б цього не робила. Ставлю гарячий напій біля нього на стіл, але спотикаюсь і виливаю все йому на футболку. Він зривається...

 - Вибач Артур, я правда не хотіла.

Знімає футболку, лишившись в одних джинсах. А я у пориві емоцій, швидко хапаю мазь. Яку через свою незграбність, завжди тримаю на кухні. Починаю намазувати його груди і бачу красиве, трохи накачане тіло, з невеликим татуюванням у лівому боці грудей. І на ньому залипаю... Тату невеликого розміру, зображення птаха чорного кольору. Помічаю, як він за мною спостерігає і мене кидає у жар. Руки не слухаються, а серце вистрибує з грудей. Артур стоїть, та не дихає... Коли починаю розуміти, що роблю, то швидко відриваю руки і розвертаюсь аби відійти. Але він мене зупиняє, хапає за руку і тягне на себе... Ми стоїмо в декількох міліметрах, один від одного. Починаю "тонути" в його очах, які темніють... Часто дихаємо, відчуваю його дихання на своїх губах...

Але тут, лунає дзвінок у двері. Цей звук, вириває мене з цього марення. Відлітаю від Артура і біжу швидко до дверей, поспіхом їх відкриваю. Бачу, здивоване обличчя Лінки.

 - Ей, подруго, ти чого така рум'яна і задихаєшся, наче кілометр пробігла? 

Від цих слів, ще більше покриваюсь фарбою. Лінка заходить, вже уявляю її реакцію. Але вона мене дивує.

 - Ого, це ти для себе такий сніданок зробила? Ні, щоб мене покликати, аби склала тобі компанію?

 - Що? Не зрозуміла.

Обертаюсь і бачу, що Артура нема.

 - Ей, ти чого застигла? Зроби мені будь - ласка каву. Я сьогодні якась сонна.

 - І чого раптом? 

 - Краще, не питай.

Роблю їй каву, а вона про щось мені тороче. Але я не чую. В думках картина, де ми з Артуром майже поцілувалися. Від цієї думки, появляється легке тримтіння всередині. Ставлю Лінці каву і на диво не розливаю. Хоча, вона мене добре знає, тому відсувається трохи у бік. Тоді сідаю поруч.

" Не розумію, куди він зник? "

Далі Лінка починає її пити, жаліючись на Арса.

 - Увляєш, наш білявий взагалі знахабнів, знаєш що він мені заявив?

Тут з ванної кімнати, виходить Артур, стоїть так саме в одних тільки джинсах і усміхається.

 - Смачного дівчатка і привіт Аліна.

Лінка в цей час робила ковток кави, який від здивування весь вилетів назад. Вона сидить з шокуючим виглядом, лише кліпає очима. І дивиться на мене, тоді на Артура. На що, він ще більше її дивує. Адже підходить до столу і закидає собі в рот помідор, а потім каже.

 - Я все - таки вип'ю каву, бо ти мені не дала цього зробити, "втікачко".

Тоді наливає собі гарячий напій і обертається до нас обличчям, спершись спиною на кухонний шкафчик. В цей момент, я боюсь підняти очі. Мені страшно уявити, що зараз у Лінки в голові. Сидить з розкритим ротом і вперше у житті мовчить, хоча вона не з таких людей. У моїй голові, тільки одне.

" Добре, що не Арс. Але все одно, як мені тепер це пояснити? "

   Дорогі мої, як вам такий ранок у Насті та Артура? Пишіть свою думку, мені цікаво...

 Ваша Ханна Еванс...

 Мирної ночі...