Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

Обличчя Наомі повністю потемнішало. Вона заледве харчала.

Поясанка якось примудрилася підняти одну руку й штовхнути

Мельбу. У цей момент Анна зістрибнула на палубу, прилипнувши до неї магнітними черевиками. Від Мельби її

відділяли якихось три метри, коли палець натиснув на кнопку

вогню, а сам тазер був націлений на зашийок, не прикритий

рамою меха. Анна сподівалася, що скафандр тазеру не

перешкодить.

Однак вона не влучила, хоча й з видовищним результатом.

Замість того, щоб пробити тканину Мельбиного скафандра, два мікродротики тазера вп’ялися у самісінький центр меха.

Дроти, прикріплені до них, умить почервоніли і почали

розпадатися, немов підпалені шнурки. Тазер так нагрівся, що

його жар Анна відчувала навіть крізь рукавицю. Вона його не

втримала й упустила, коли той остаточно переплавився на

в’язкий шматок сірого пластику. Мех вигнувся, в ньому щось

хлопнуло і він простягнув механічні руки вперед. Приміщенням

пішов запах смалених електрокабелів. Волосся Мельби стало

сторчма, і навіть коли тазер відмовив, її пальці та ноги

продовжували спазмувати й корчитись. На маленькому дисплеї

механічної руки блимав червоний сигнал помилки.

— Хто ви така? — дрейфуючи від неї, спитала Наомі. Якби тут

зараз з’явилася хоч крихта гравітації, вона би в цей момент

просто повалилась на підлогу.

— Анна. Мене звуть Анна, — промовила рятівниця. — З вами

все гаразд?

* * *

— Яка Анна?

— Оця Анна, — хіхікнувши, вказала на себе Анна. — Ви маєте

на увазі, що я тут роблю? Взагалі-то, я пасажирка на «Томасі

Прінсі».

— З ООН? Ви не схожі на флотця.

— Ні, я пасажирка. Входжу до складу дорадчої групи, яку

скликав і відправив сюди генеральний секретар.

— А, показушники, — промовила Наомі і засичала від болю, поки Анна затягувала та фіксувала бинти.

— Усі так говорять, — відповіла вона, перевіряючи, наскільки

туго сидів бандаж, і шкодуючи, що неуважно сиділа на уроках

першої допомоги в недільній школі. Перевірити, чи нічого

немає в дихальному горлі, зупинити кровотечу, іммобілізувати

постраждалого — це все, що вона пам’ятала.

— Бо так воно і є, — Наомі потягнулася здоровою рукою до

щабля драбини поруч і сіла повище. — Це все політична дурня…

Її перервав механічний голос:

— Перезавантаження завершено.

Анна розвернулася. На них обох витріщалася Мельба. Волосся

в неї і досі стояло сторчма, зате руки вже не здригались. Вона

для проби поводила ними, і половина меха слухняно зафурчала, а потім, повагавшись, рушила до дівчат.

— Епічеська сила, — видихнула Наомі. В її голосі звучало

роздратування, але не подив.

Анна потягнулася по тазер, а потім згадала, що він

розплавився. Мельба вищирилася.

— Сюди, — скомандувала Наомі, коли над ними відчинився

люк. Першою в нього чкурнула Анна, одразу за нею Наомі, підтягнувшись здоровою рукою. Мельба кинулася за ними, відпихаючи ногами кожух реактора.

Наомі саме встигла затягнути ногу, ледь не втрапивши

в механічну клешню, тицьнула кінчиком ноги на замок, і люк

упав на роботичний зап’ясток. Завищав ротор, намагаючись

зачинити прохід, і клешня тріснула, вибухнувши фонтаном

іскор і уламків. Анна чекала на крики болю з того боку, але там

було тихо. І тільки потім вона згадала, що рукавиці, за

допомогою яких Мельба управляла машиною, лишалися

в передпліччях половинки від ходуна, на відстані кількох

безпечних сантиметрів від місця, де обламалася рука. Вони їй не

зашкодили, а вона пожертвувала цілою клешнею, щоб не дати

повністю зачинитися люку. У шпарині з’явилася інша клешня

і вчепилася в метал, гнучи його.

— Ідіть, — напруженим від болю голосом гаркнула Наомі. Її

здорова рука вказувала на наступний люк угорі. Здолавши

і його, Анна дозволила собі озирнутись. Нова палуба справляла

враження житлового відсіку.