Читати книгу - "Шантарам"

Сльози її лишилися зі мною і злилися з сяйливою морською гладінню, а її слова «На світі немає нічого, крім любові», немов ті намистинки на чотках, нанизувалися на нитку надії.

Коли настав світанок і пором пришвартувався біля причалу в столиці Гоа Панаджі, я сів у автобус, що прямував у Мапузу, або, як її тут називали, Мупсу. До неї було всього п’ятнадцять кілометрів; дорога звивалася поміж пишними гаями, повз кам’яниці, збудовані відповідно до стилю, що панував тут протягом чотирьох століть португальського панування. Мапуза була головним транспортним і комунікаційним вузлом північної частини Гоа. Я приїхав у п’ятницю, то був базарний день; на вулицях було повно людей, що поспішали у справах або голосно торгувалися на базарі. Я відшукав стоянку таксі й мотоциклів. Після нетривалої, але гарячої суперечки з чоловіком, що давав напрокат мотоцикли, мені вдалося виторгувати «Енфілд булліт» за прийнятну суму. Я вніс заставу і плату за тиждень, завів мотоцикла і покотив узбережжям.

Індійська модель «Енфілд булліт 350» була з одноциліндровим чотиритактним двигуном об’ємом 350 кубів, її зібрали за кресленнями англійської моделі 50-х років «Бритиш роял Енфілд». Модифікований відповідно до специфічних умов експлуатації і довговічності, «Булліт» був розрахований на велике терпіння, міцні нерви і вдумливе ставлення користувача.

Весь день я гасав узбережжям поміж Калангутом і Чапорою, не пропустивши жодного готелю і зрошуючи посушливі поля місцевої гостинності дощем дрібних чайових, котрі все ж таки викликали достатній інтерес. Я завів купу знайомств з міняйлами, наркоділками, злодюжками, гідами і жиголо. Майже всі вони бачили таких чужинок, якою я змальовував Карлу, та не певні були, чи це вона. Я заходив у ресторани, щоб випити соку або перекусити, і розпитував офіціянтів і метрдотелів. Вони з готовністю відповідали на питання, які я ставив на маратхі і хінді, але теж не могли стверджувати, що зустрічалися з Карлою. Іноді вони висловлювали різні припущення, які я перевіряв, але все було марно. Перший день пошуків нічого не дав.

Останнім, з ким я розмовляв уже надвечір, був власник ресторану «Приморський» в Анджуні, вгодований молодий махараштрієць на ім’я Дашрант. Він приготував мені щедру вечерю з капусти, фаршированої картоплею і зеленим горошком з імбиром, хрусткої підсмаженої окри і баклажанів з кислою приправою із зелені. Коли все це було готово, він сів за мій столик, щоб повечеряти разом зі мною. За його наполяганням, я запив їжу склянкою кокосового фені[116] місцевого виробництва і такою ж самою склянкою фені з горіхів кеш’ю. Відмовившись прийняти плату за вечерю від гори, що говорить на маратхі, він замкнув ресторан і провів мене до мотоцикла. Мої пошуки Карли вразили його, він вважав, що це дуже романтично, тож запросив мене переночувати в нього.

— Тут є декілька вродливих іноземок,— сказав він.— Одна з них, якщо буде на те воля Бгаґвана, може виявитися твоєю втраченою любов’ю. Ти спочатку поспи, а вранці шукатимеш її на свіжу голову, правда ж?

На малій швидкості, відштовхуючись ногами від піску, ми проторохтіли по доріжці між пальмами до будинку Дашранта. Квадратна хатина була споруджена з бамбукових тичок, обрізків кокосової пальми і пальмового листя. Від її дверей було видно ресторан «Приморський» і відкривалася панорама нічного моря. Увійшовши до хатини, Дашрант запалив свічки і світильники. Хатина складалася з однієї кімнати. Долівкою був пісок, там стояв стіл з двома стільцями, ліжко з непокритим надувним матрацом і металева вішалка для одягу. Великий глиняний горщик був наповнений чистою водою. Дашрант урочисто оголосив, що воду він дістав сьогодні з місцевого колодязя. На столі стояла пляшка кокосового фені з двома склянками. Завіривши мене, що мій мотоцикл і я сам будемо тут у безпеці, оскільки всім відомо, що це його дім, Дашрант вручив мені ключ від замка, що навішувався на двері, й запропонував залишатися у нього, поки я не знайду свою дівчину. Усміхнувшись і підморгнувши мені на прощання, він подався до ресторану. Було чутно, як він виспівує простуючи поміж пальмами.

Я притулив «Енфілд» до стіни, прив’язав до нього мотузок, а другий кінець мотузка зачепив за ліжко, розраховуючи, що як хтось захоче украсти мотоцикла, то прихопить і мене з ліжком. Повалившись на матрац, я заснув. Я міцно проспав без всяких снів чотири години і прокинувся. Взувши черевики, я узяв банку з водою і пішов до вбиральні. Як завжди в Гоа, туалет був ямкою в піску, від якої по схилу спускалася канавка в невелику улоговину. В улоговині вешталися дикі кудлаті свині місцевої чорної породи, що харчувалися відходами людської життєдіяльності. Повертаючись в хатину, щоб помити руки, я чув, як свині затупотіли улоговиною. Це був, безумовно, дуже зручний і екологічний спосіб знищення відходів, проте видовище цього свинства було переконливим доводом на користь вегетаріанства.

Я пройшов до берега моря, що було кроків за п’ятдесят від хатини Дашранта, сів на піщаному пагорбі і закурив. Наближалася північ, берег був порожній. Місяць висів, як медаль, пришпилена на небесних грудях. Але яка саме медаль? Найпевніше, «Пурпурове серце», за поранення в бою. Місячне світло накочувалося хвилями на берег, неначе місяць закинув у море срібного невода і тепер намагався витягнути улов на пісок.

До мене підійшла жінка з кошиком на голові. Її стегна похитувалися у такт хвилям, що омивали її ноги. Підійшовши, вона поставила біля мене кошика і сіла навпочіпки, зазираючи мені в очі. Вона продавала кавуни, і видно було, що звикла мати справу з туристами. Енергійно пережовуючи плід бетелевої пальми, вона показала мені на кошика, де лежало півкавуна. Зазвичай торговці не ходять берегом о цій порі. Певне, вона доглядала дитину чи хворого, і тепер поверталася додому, а тут їй трапилася нагода продати залишки товару.

Я сказав їй на маратхі, що буду радий купити скибку кавуна. Вона, як всі індійці, була приємно вражена і перш за все почала з’ясовувати, де і як я навчився говорити цією мовою, а потім уже відрізала мені солідний шмат. Я почав їсти його, випльовуючи насіння на пісок. Жінка спостерігала за мною і відмовилася взяти гроші. Вона підвелася, поставила кошика на голову, а я заспівав пісню з індійського кінофільму, яку дуже любили індійці:

Є дунія, є мегфіл