Читати книгу - "Том 10"

За останні десятиріччя дослідниками здійснено чимало цінних публікацій листів Лесі Українки з науковими коментарями, пояс-иеннями, примітками. Ці публікації підготовлені на основі автографів, зосереджених у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фопдах Лесі Українки (ф. 2), І. Франка (ф. 3), О. Кобиляиської (ф. 14), М. Павлика (ф. 101). Найголовніші із публікацій повоєнних років: «Леся Українка. Збірник. До 75-річчя з дня народження» (Львів, 1946, с. 45—58) — листи до Ф. М. Колесси 1908—1913 pp.; «Радянське літературознавство», 1948, N° 9, с. 128—150 — до І. Я. Франка, О. П. Косач (матері), А. 10. Кримського; Украинка Л. Собр. соч. в 3-х томах, т. 3. М., 1950; Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 1. К., 1'954 (до І. Я. Франка, до О. ІО. Кобиляиської); вип. 2, 1956 (до родини Драгомапових); Українка Л. Твори в 5-ти т., т. 5. Листи 1881—1913. К., 1956 (у томі надруковано 405 листів до 28 адресатів, більшість листів надруковано вперше); Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. Вип. 3. К., 1960, с. 9—109 (до Є. І. Драго-манової, О. П. Косач (матері), Г. Хоткевича, М. Павлика та ін.); Украинка Л. Собр. соч. в 4-х т., т. 4. М., 1957 (частину листів у перекладі російською мовою, в уривках, надруковано вперте); «Літературна Україна», 1965, 5 квітня (до М. Аркаса); «Вітчизна», 1964, № 11, с. 174—176 (шість листів до В. Гнатюка); «Радянське літературознавство», 1965, № 6, с. 80—86 (до Б. Грінченка і А. Кримського); Українка J1. Твори в 10-ти т., тт. 9, 10. К., 1965 (тут па-друковано 395 вибраних із попередніх публікацій листів Лссі Українки до 40 адресатів).

Листи Лесі Українки є цінним джерелом для вивчення її біографії, творчості, літературно-естетичних і політичних поглядів, для висвітлення участі письменниці у революційно-визвольному русі. її листи — це першоджерело для вивчення передової суспіль-но-політичиої думки на Україні в її нерозривних взаємозв’язках із російською літературою, російською революційною думкою в спільній боротьбі проти самодержавства.

Зібрання творів у 12-ти томах є найповнішою» публікацією епістолярію Лесі Українки. Чимало листів підготовлено до друку вперше, розширено і доповнено науковий коментар, уточнено датування окремих листів тощо. Так, у цьому томі подано перші чотири дитячі листи Лесі Українки та лист до матері, написаний чороз кілька днів після складної хірургічної операції в 1883 р. Ці листи не були досі відомі. Понад 90 листів із цього тому хоча і були відомі, але в зібрання творів Лесі Українки включаються вперше.

Листування серед інших видів творчості займає осібне місце в спадщині Лесі Українки. Через листування Леся Українка підтримувала зв’язки не тільки з рідними, знайомими, друзями, а з цілим літературним і мистецьким світом. В окремі дні вона писала до десяти листів і, незважаючи на це, як сама зазначала, залишалася «в довгу» у своїх кореспондентів. Кожен лист доносить до нас думки, почуття, настрої, які велика поетеса переживала в конкретний момент. Усі во#и глибокі, щирі, безпосередні.

Як уже відзначали дослідники, незмірно поглибленим постав би образ письменниці, численні літературно-громадські події, про які йдеться в листах, при вивченні і публікації двостороннього листування. На жаль, листи до Лесі Українки майже не збереглися.

Треба ще мати на увазі ту обставину, що, перебуваючи під таємним наглядом поліції, Леся Українка висловлювала думку, що вона бажав краще не зберігати листів, ніж мати потім всілякі ускладнення й неприємності. Після звільнення з-під арешту в 1907 р. Леся Українка в листі до матері від 24 січня 1907 р. з приводу обшуку писала: «Добре, що мої уліти (так жартівливо Леся Українка називала рукописи творів.— Ред.) всі дома зостались, а листів сливе не було, бо я взагалі не бачу потреби збирати архів — без нього далеко приємніше жити, а то от, наприклад, ти нащось замкнула у вертіко пару одкриток Галайди (Г. Хоткевича.— Ред.) до мене, то їх все одно забрали, куди не слід. Положим, картки самі пустячні, як взагалі буває, але я не люблю, щоб і конверти

з моїх листів діставались у чужі руки». Ця заява Лесі Українки дав підставу думати, що вона взагалі не зберігала листів: будучи майже весь час у далеких подорожах і роз’їздах, часто змінювала місце проживання, свідомо не хотіла возити їх із собою. Автори приміток до п’ятого тому (Українка J1. Твори в 5-ти т. К., 1956, с. 675) зауважують, що незважаючи па такі обставини, Леся Українка старанно зберігала автографи своїх творів, особливо пошкоджених або забракованих цензурою, зашіси народних пісень і дум, важливіші книги з своєї бібліотеки, інколи пересилаючи їх при переїздах на збереження до Наукового товариства імені Шевченка у Львові чи до сестри О. П. Косач-Кривинюк.

Десятий том зібрання творів Лесі Українки у 12-ти томах охоплює майже всі відомі сьогодні листи Лесі Українки за 1876—1897 роки, автографи або авторитетні копії яких зберігаються у відділі рукописів Іпституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР чи в інших сховищах Радянського Союзу.

Том складається із текстів листів, приміток до них та покажчика імен і назв.

Тексти листів подапо за сучасним правописом із максимальним збереженням лексичних та морфологічних особливостей оригіналу. Винятки становлять лексеми, написання яких самою Лесею Українкою не усталено (наприклад: тілько — тільки, скілько — скільки). У таких випадках написання слів уніфіковано відповідно до сучасних норм. Пунктуація відповідає сучасним нормам. Абзаци Леся Українка іноді виділяла з допомогою тире. Ми позначаємо їх сучасними засобами.

Авторські скорочення розкриваються у квадратних дужках. Непрочитані слова, а також пошкоджені місця автографів зазначено квадратними дужками із трьома крапками.

Назви творів, журналів, а також цитати з творів, які Леся Українка наводить то в лапках, то без лапок, подаються в лапках відповідно до сучасних правописних норм. Авторські підкреслення друкуються розрядкою.

Листи в кожному томі розташовано в хронологічному порядку, за редакційною нумерацією. У кожному наступному томі нумерація листів осібна.

Авторські дати в точній транскрипції їх подаються на тому місці, де їх поставлено в листі. Як правило, Леся Українка ставила дати на почіатку листа вгорі з правого боку. Лише в окремих випадках дата стоїть посередині або з лівого боку і зовсім рідко — в кінці листа. Багато листів не