Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

зокрема ветерани війни на Донбасі, хочуть мати певність, що їхні зусилля «не будуть змарновані для захисту корисливих інтересів або збереження нефункціональної системи»[1048]. Тим часом українську владу непокоїть самостійність добровольчих батальйонів та загроза для політичної стабільності з їхнього боку. Ці тривоги вийшли назовні на тлі заворушень під стінами Верховної Ради 31 серпня 2015 року, коли під час розгляду проекту змін до Конституції (серед яких була згадка про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО) в результаті розриву гранати загинули четверо бійців Національної гвардії. Наявність значної кількості бойової зброї на руках у приватних осіб і надалі залишатиметься клопотом для влади.

Аналізуючи військові сили України під час війни з Росією, варто зауважити шість чинників:

1. Чисельність і якість Збройних сил України скорочувалася упродовж усього періоду незалежності України. Разом з тим, саме за правління Януковича і Партії регіонів здійснювалася навмисна і цілеспрямована зрадницька політика руйнування Збройних сил, в результаті чого навесні 2014 року Україна мала лише 6 тис. військовослужбовців, готових у моральному та професійному сенсі стати на її захист. Хоча Янукович і його найближчі союзники втекли до Росії, інші представники його колишнього оточення мешкають у Монако, Австрії та Великій Британії, де вони придбали нерухомість, а треті потрапили до українського парламенту наступного скликання у складі фракції «Опозиційного блоку». Важко повірити, наприклад, що Сергій Льовочкін, голова президентської адміністрації за часів Януковича (а також один із чільних представників газового лобі, яке після колапсу Партії регіонів фінансувало одне з крил «Опозиційного блоку»), не знав про зрадницьку діяльність свого шефа, зокрема про фактичний перехід українських спецслужб під контроль ФСБ[1049].

2. У 2000 році тодішній президент Кучма розпустив Національну гвардію України, оскільки не хотів переведення її під спільний контроль президента й парламенту. Національну гвардію було відроджено в 2014 році, коли вона замінила внутрішні війська МВС, успадковані від Радянського Союзу.

3. Громадянське суспільство продовжує надавати ресурси (хоча в істотно меншому обсязі, ніж у 2014–2015 роках) у формі продуктів харчування, транспорту, ліків і медичного обладнання, одностроїв, теплих постільних речей та військової техніки, як-от біноклі нічного бачення і тепловізори, військовим в зоні Операції об’єднаних сил (що формально прийшла на зміну АТО у квітні 2018 року). Українці, які добровольцями пішли до армії чи Нацгвардїї, витрачали тисячі доларів зі своїх накопичень на власне спорядження. За спорядження одного із «кіборгів», який воював у Донецькому аеропорту і з яким я мав змогу пізніше поспілкуватися, заплатила київська приватна компанія, де він працював[1050].

Нерідко амуніція, яку постачало Міністерство оборони, була неякісною, і добровольці мусили збирати пожертви, аби придбати пристойну заміну. Тим часом витрати на бронежилета, зброю, прилади нічного бачення та однострої з розрахунку $2000–2500 на особу — це велика сума для будь-якого українця[1051]. У квітні 2015 року у Волновасі на Донеччині я спостерігав, як волонтери передавали офіцерові української армії партію уживаних американських військових штанів, позаяк ті, котрі надавала держава, були поганої якості. За рік потому я поїхав на лінію фронту з волонтерами, які привезли бійцям британську армійську форму. Вона також раніше була в ужитку, проте мала кращу якість, зокрема вищу за український аналог протипожежну опірність, і водночас коштувала майже удвічі дешевше (відповідно 800 і 1500 гривень).

Головна проблема для української держави, що виникла внаслідок придбання українськими військовими спорядження на власні або зібрані небайдужими співвітчизниками кошти, полягає в тому, що майно військового призначення залишається у їхній особистій власності після повернення з лінії фронту. Збільшення обігу зброї на українському чорному ринку призвело до того, що вартість автомата Калашникова знизилася в чотири рази — з $800 до $200. Мені розповідали, що патрони можна роздобути за ціною пляшки горілки.

4. Отже, волонтерські спільноти та приватні жертводавці споряджали, озброювали, забезпечували харчуванням, одягом та засобами захисту українських вояків (так, 1 млн. гривень було зібрано на закупівлю спорядження для батальйону «Азов», який офіційно входив до складу Національної гвардії, а отже МВС). Але якщо однострої української армії коштували удвічі більше, ніж британська уніформа, проте мали гіршу якість і вогнетривкість, це означає, що у цій сфері неодмінно була наявна корупція. Справді, «чому бійці мусять за гроші отримувати в держави те, що держава мусить поставляти їм безоплатно?»[1052].

5. Хоча варто віддати належне президентові Порошенку за його внесок у розбудову найкращої армії, яку будь-коли мала Україна, не можна оминути увагою тих викликів, що давали, а значною мірою і надалі даються взнаки. Непотизм і корупція помітні на рівні старших офіцерів. Показово, що в Україні до 2014 року було аж 400 генералів, тимчасом у США їх налічувалося лише 40. Більшість проблем української армії породжені якісним складом її генералітету. До інших проблемних сфер належать погані комунікації, брак взаємодії військових підрозділів на лінії фронту, а також некомпетентні та пронизані ворожою агентурою розвідувальні служби. Для 2014–2015 років була характерною слабка координація між українськими підрозділами, відсутність спільних радіочастот, порушення безпеки через постійне використання мобільних телефонів та плутанина між тактикою та стратегією. Під час боїв під Іловайськом українська військова розвідка повідомляла командуванню відомості, які кардинально розходилися з тим, що насправді відбувалося на місцевості, що, імовірно, спричинило трагедію[1053].