Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Я усміхнувся і сказав:

- Невже. Ти ось із самого народження вмів закликати големів?

- Майже. Але воно мені далося якось само собою.

- Загалом, як і будь-яка магія кожного з нас. Але ми ж усе одно вчимося.

- Це так. Але за весь час навчання, я тільки дізнавався нові здібності големів. Ну там, захищати, стріляти тощо. А от закликати... - Елан знизав плечима. - Навіть не знаю, як пояснити.

- Спробуй показати та пояснити свої почуття. Що ти думаєш при цьому.

- Добре, - погодився Елан. - Це вже хоч щось.

Наступної миті біля нас опинився земляний голем, нашого росту. Він швидко зібрався з найближчого каміння та земляних грудочок.

- Е... Ось... - невизначено сказав Елан, знову чухаючи потилицю і розгублено дивлячись то на мене, то на своє творіння.

- А пояснення? - запитав я.

- Ну, я його просто покликав. Подумав про земляного голема, уявив його зріст, ну і прикинув для чого він потрібен.

- І для чого він?

- Просто, щоб показати. Як наш манекен.

- Зрозуміло. А мені як його закликати?

- Не знаю... А ти нічого не відчув?

- На жаль, не встиг. Швидко в тебе все це відбувається.

- Може ще раз? - припустив мій невдалий учитель.

- Давай. Тільки постарайся повільніше.

Елан кивнув і повторив свої дії. Цього разу земляна фігура збиралася повільно, і я встиг вловити магічний потік, що виходить від рудоволосого хлопця. Це було схоже на те, як я зазвичай звертаюся до магії землі, тільки ось зв'язок був тонким і чітким, а не розсіювався по найближчій земній поверхні.

- Ну як, зрозуміло щось?

- Трохи більше, ніж минулого разу, але боюся, що я все одно не зможу створити щось, що буде саме рухатися і виконувати накази. Можливо, людську фігурку зліплю і все.

- Так це й треба! - несподівано зрадів Елан.

- А розум? - не зрозумів я.

- Це можна потім. Ти ніби ділишся з ними частинками своєї душі.

- Ох... - я потер перенісся. - Ти мав рацію, завдання не з легких.

Я непомітно покосився на батька, який уважно слухав Аїна. У того вже виходила більш плавна і спокійна мова. Чому ж Дірас сам мене цього не навчив, у нього б це вийшло явно краще, ніж в Елана. Та й узагалі, може мені це не дано. Раптом, мої здібності не такі різноманітні.

- Давай, хоч чоловічка створи, - сказав мій новий учитель. - Тільки не з землі, наскільки я пам'ятаю, вона в тебе найслабша. Почни з вогню. І фігурку роби невелику.

Я кивнув. Зліпити чоловічка з вогню, не складніше ніж метелика, і за мить біля двох земляних големів стояв мій палкий малюк.

- Угу... - задумливо сказав Елан. - А тепер... Тепер... Як же я це роблю? Згадав! - зелені очі хлопця засвітилися радісним вогником. - Давним-давно, коли я був зовсім дрібним, щоб керувати големами, мені необхідно було тихе містечко. Це зараз я легко з ними ділюся розумом, а раніше зливався з ними. Тобі потрібно присісти, розслабитися, заплющити очі, відчути свого елементаля і почати керувати ним, ніби зсередини. Бачити, чути й відчувати все, що й він.

- Зрозумів, - теж зрадів я, адже подібний трюк я вже проробляв із вітром. Невже, тоді мені вдалося створити вітряного елементаля, навіть того не підозрюючи?

Не особливо дбаючи про чистоту штанів, я тут же присів на землю, схрестивши ноги перед собою. Заплющив очі, добре відчуваючи свого вогняного чоловічка, для мене він продовжував яскраво світитися в навколишній темряві. Зосередитися було складніше. З усіх боків творилася магія, потоки якої я теж відчував. Чулися голоси, задоволені або розчаровані вигуки. Я відчув, як з боку Сема в різні боки пішов різкий потік сили. Злякавшись, я розплющив очі, проте Тайлор встиг врятувати всіх нас, заморозивши безконтрольну водяну хвилю.

- Вибачте, - пробурмотів Сем, ховаючи очі.

- Нічого, продовжуйте, - відповів Дірас. Від нього теж віяло магією, мабуть, він перестраховував свого помічника. - Тільки врахуйте минулі помилки. Спасибі Тайлору, що врятував нас від змиву в море, - він усміхнувся. - Так, і це крижане творіння приберіть, як доповнення до тренування.

Спокійна обстава налагодилася і я знову прикрив очі. Зосередився на вогняному чоловічку, старанно відключаючись від зовнішнього світу. Якщо що, мене встигнуть прикрити. Адже поруч батько і я серед друзів.

Раптом, навколо все стало неймовірно великим і якимось дивним, немов я дивився через полум'я. Я мало не злякався, але вчасно усвідомив, що я досяг бажаного і зараз сприймаю світ, ніби очима вогняного чоловічка. Я обережно ворухнув руками, покрутив головою.

- Вийшло? - запитав Елан, сідаючи навпочіпки поруч.

Я закивав. Озираючись на себе справжнього, вигляд у мене був безвольний, немов я просто заснув сидячи. Дивно дивитися на себе збоку. Це зовсім не так, як бачити своє відображення в дзеркалі. Зараз можна було розглянути себе в дрібних деталях. Тепер і я побачив, що змінився, риси обличчя трохи загострилися, пішла та дитяча округлість. Волосся відросло й закривало частину обличчя. Може, не слухати Голку й постригтися. На рукаві куртки було видно сліди лап цуценяти, після того, як воно на мене стрибнуло, випрошуючи свою паличку. Від спогадів на моїх власних губах з'явилася легка посмішка, немов би я бачив приємний сон. Спостерігати за таким було вкрай дивно і водночас це трохи лякало. На цьому я вирішив перестати розглядати своє тіло, але раптом помітив, як моя голова потихеньку хилилася до землі. Я різко повернувся у своє тіло, ще б хвилина, і я брякнувся б носом у землю.

- Вийшло, - відповів я Елану, відкриваючи очі.

- Ой! Ти ж щойно там був, начебто, - хлопець ткнув пальцем у мого елементаля.

- Був, та втік. Треба знайти місце, де було б зручно залишати своє знерухомлене тіло.

Ми розвіяли наших големів і відійшли в кут тренувального майданчика, де я зміг сісти так, щоб огорожа підпирала мене з обох боків. Знову створив вогняного чоловічка і злився з ним розумом. Елан перевірив ще раз, чи все в мене вийшло, і сказав, що поки що потрібно просто ось так от побути деякий час. Тільки не дуже довго, а то кинуте без руху тіло, потім буде дуже сильно боліти. Потім уже пробувати ділитися розумом, на додачу Елан поки що подумає над тим, як саме це робити.