Читати книгу - "100 чарівних казок світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Був Стан на вдачу тихий, слова зайвого не промовить, а як скаже – і не заперечиш.
Кожен такому зятеві був би радий – та хіба вмовиш? І друзі, і жінки – всі дали йому спокій.
Якось піднявся він до третіх півнів, мамалиґу з бринзою в торбу склав, запріг волів і з божою поміччю по дрова поїхав. Світало, коли до лісу доїхав. Дров нарубав, на воза склав, пустив волів пастися і сам підкріпитися сів. Уже й ситий, а мамалиґу все їсть – не додому ж нести. На пні залишив із словами: «Знайде частування яка-небудь істота – подякує». З божою поміччю запріг волів і додому пішов – сонце якраз у зеніті було. Ледве ліс залишився позаду, накрила Стана гроза: дощ, град із снігом – темно, хоч в око стрель. Страшний суд якийсь! У таку негоду і праведникові до гріха недалеко – улюблена погода чортів.
Скараоський, найважливіший над чортами начальник, візьми та й розішли своїх слуг рогатих по воді і по суші з місією: людей пересварити і шкоди більше наробити.
Кинулись чорти на всі чотири сторони. Кому, може, і пощастило з них, та тільки не тому, хто вибрав ліс для свого паскудства.
Збившися з копит у пошуках підходящої нагоди, у сутінках розгледів чорт слід од Станового воза і навшпиньки прокрався до узлісся, де дроворуб вантажив свого воза. Самого хлопця на той час і близько не було.
Розсердився чорт, зубами заклацав: без нічого до Скараоського не поткнешся, а від довгої пішої прогулянки у рогатого голова паморочитись почала, від голоду живіт до спини приріс.
А шматок мамалиґи лежить собі на пні – на корм нечисті. З'їв чорт мамалиґу і до начальника поплентався. У пеклі його чекав суворий допит:
– Що, голубе, добре попрацював? Багато душ занапастив?
– Де там, – покаявся чорт, тремтячи від страху. – Так природа розбушувалася, що на весь ліс – один відвідувач з роду людського. Тільки утік він од мене, не наздогнав я його. Добре хоч, попався мені шматок мамалиґи на пні. Вгамував голод, а то й охлянути можна. От і все, ваше темносте.
– Ах ти ж мізерний чорт! Мамалиґу зжер, а про слова людини, що вона їх на пні залишила, тобі й невтямки?
– Які такі слова, пане?
– Та ти простих смертних думки читати повинен, не те що розмови підслуховувати! Мене й у лісі не було, а вже знаю, що було сказано: «Знайде частування яка-небудь істота – подякує». Подякував, як проковтнув?
– Мовчки з'їв, пане.
– Он як! Ні в чому на вас, чортів, покластися не можна! Але я тебе провчу: йди-но ти на службу до свого годувальника і три роки в нього наймитуй. Дзвінкої монети не проси, ударте по руках, що ти, як вийде строк, забереш з його будинку, що тобі сподобається. І щоб Пекельній П'ятці від твого заробітку користь була – он підпори всі зотліли… Чи втямиш, що треба? Йди негайно.
– Буде зроблено, пане!
Перед Становим будинком перекинувся чорт у восьмилітнього хлопця, до двору благодійника затрюхикав. Стан мішав собі мамалиґу, коли пролунав собачий гавкіт. Гульк – хлопець од псів на огорожу заліз. Кинувся Стан до огорожі відкликати собак:
– Мовчи, Хормузе! Стій, Балане! Додому, Зурзане! А ти звідки, хлопче? Чого псів мені дражниш?
– Яке там дражниш, дядьку? Я вбогий сиротина, служби собі шукаю.
– Служби? Та ти з гусьми не впораєшся… Скільки років?
– Тринадцять.
– Чи тринадцять?… Сім, найбільше – вісім. Як тебе звуть?
– Киріке кличуть.
– Часом не святий Киріке Кульгавий, хто чортів за волосся тягне, хрестив тебе?
– Знати такого не знаю, але мене Киріке кличуть.
– Та ти й справді горобець, Киріке, цвінь-цвірінь.
– Який є, не з кожного велетня будуть люди. З праці про людину судять, не із зросту-імені.
– От так Киріке – розумний, як чорт! Відгадай-но краще загадку: широке – на широке, зверху – гарячіше, зверху – розчепірене, зверху – кривизна, зверху – білизна, зверху – жовтизна, зверху – богатир?
Киріке тільки посміхнувся:
– А відгадаю – даси мені шматочок?
– Спочатку відгадай, там видно буде.
– На дворі піч, вогонь, таганець, чавунець, вода в чавунці, борошно і товкачик – мамалиґу мішати.
– Розумниця, Киріке! Скільки за рік служби береш?
– На рік не згоден.
– А на який строк?
– На три роки, панів на переправі не міняють.
– Чудово, Киріке. І скільки за три роки тобі покласти?
– А ніскільки. їду та одяг. А як відслужу, віддаси мені зі свого господарства, на що око покладу.
– Дивна угода. А коли душа моя тобі сподобається? Чорт тебе знає.
– Заспокойся, багато в тебе не попрошу, заберу непотрібне.
– Гаразд, тільки умова: не лаятися, а то, чого доброго, доведеш мене до гріха.
– Це само собою.
– Ось і по руках. Підкріпися картоплею в часниковому соусі та мамалиґою і до роботи.
Влаштувався хлопець зручніше, вгамував голод і служити почав. І так робота у нього йшла гаразд, що з ним і Стан про смуток свій забув, щасливчиком став, розбагатів, Киріке як сина полюбив.
Минуло два роки, і Киріке запитав:
– Пане, чому ти досі неодружений? Так і постаріти недовго без спадкоємця. Кому нажите передаси?
– Господь з тобою, Киріке! Не оженився свого часу – тепер тільки чортам на сміх. Я більше дід тепер, ніж хлопець…
– Нічого, пане, дідом прикидатися. Саме час тобі одружуватись: є чим жінку і дітей годувати. Добра он скільки.
– Дивна ти, Киріке, людина. Ні посівів у мене немає, ні… Жінку нелегко утримувати…
– Коли так, то вже я підсоблю, щоб пшениці тобі вистачило на калачі не те що до весілля – до хрестин. Бачиш он те поле стиглої пшениці?
– Бачу.
– Йди до поміщика і скажи, що візьмешся зжати й зібрати йому в скирти весь його хліб. Грошей за це не проси, а вимагай стільки пшениці, разом із соломою,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.