Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 142 143 144 ... 157
Перейти на сторінку:
в одному квітучому селі. Не в одного пана побував слугою, перш ніж перевалило Станові за тридцять, овечки в нього завелися, віз та два волики, корова дійна, хатку собі поставив – сам собі хазяїном зробився. Та що за хазяїн без хазяйки? Але він стільки від сусідів про заміжніх жінок начувся, що тільки й знав, що одруження відкладав: з осені на зиму, із зими на весну, з весни на літо, а віз із одруженням і нині там. У народі кажуть: у двадцять років з власної волі одружуєшся, до двадцяти п'яти – інші допоможуть, до тридцяти – бабі кланяйся, а після тридцяти сам чорт тобі не сват.

Був Стан на вдачу тихий, слова зайвого не промовить, а як скаже – і не заперечиш.

Кожен такому зятеві був би радий – та хіба вмовиш? І друзі, і жінки – всі дали йому спокій.

Якось піднявся він до третіх півнів, мамалиґу з бринзою в торбу склав, запріг волів і з божою поміччю по дрова поїхав. Світало, коли до лісу доїхав. Дров нарубав, на воза склав, пустив волів пастися і сам підкріпитися сів. Уже й ситий, а мамалиґу все їсть – не додому ж нести. На пні залишив із словами: «Знайде частування яка-небудь істота – подякує». З божою поміччю запріг волів і додому пішов – сонце якраз у зеніті було. Ледве ліс залишився позаду, накрила Стана гроза: дощ, град із снігом – темно, хоч в око стрель. Страшний суд якийсь! У таку негоду і праведникові до гріха недалеко – улюблена погода чортів.

Скараоський, найважливіший над чортами начальник, візьми та й розішли своїх слуг рогатих по воді і по суші з місією: людей пересварити і шкоди більше наробити.

Кинулись чорти на всі чотири сторони. Кому, може, і пощастило з них, та тільки не тому, хто вибрав ліс для свого паскудства.

Збившися з копит у пошуках підходящої нагоди, у сутінках розгледів чорт слід од Станового воза і навшпиньки прокрався до узлісся, де дроворуб вантажив свого воза. Самого хлопця на той час і близько не було.

Розсердився чорт, зубами заклацав: без нічого до Скараоського не поткнешся, а від довгої пішої прогулянки у рогатого голова паморочитись почала, від голоду живіт до спини приріс.

А шматок мамалиґи лежить собі на пні – на корм нечисті. З'їв чорт мамалиґу і до начальника поплентався. У пеклі його чекав суворий допит:

– Що, голубе, добре попрацював? Багато душ занапастив?

– Де там, – покаявся чорт, тремтячи від страху. – Так природа розбушувалася, що на весь ліс – один відвідувач з роду людського. Тільки утік він од мене, не наздогнав я його. Добре хоч, попався мені шматок мамалиґи на пні. Вгамував голод, а то й охлянути можна. От і все, ваше темносте.

– Ах ти ж мізерний чорт! Мамалиґу зжер, а про слова людини, що вона їх на пні залишила, тобі й невтямки?

– Які такі слова, пане?

– Та ти простих смертних думки читати повинен, не те що розмови підслуховувати! Мене й у лісі не було, а вже знаю, що було сказано: «Знайде частування яка-небудь істота – подякує». Подякував, як проковтнув?

– Мовчки з'їв, пане.

– Он як! Ні в чому на вас, чортів, покластися не можна! Але я тебе провчу: йди-но ти на службу до свого годувальника і три роки в нього наймитуй. Дзвінкої монети не проси, ударте по руках, що ти, як вийде строк, забереш з його будинку, що тобі сподобається. І щоб Пекельній П'ятці від твого заробітку користь була – он підпори всі зотліли… Чи втямиш, що треба? Йди негайно.

– Буде зроблено, пане!

Перед Становим будинком перекинувся чорт у восьмилітнього хлопця, до двору благодійника затрюхикав. Стан мішав собі мамалиґу, коли пролунав собачий гавкіт. Гульк – хлопець од псів на огорожу заліз. Кинувся Стан до огорожі відкликати собак:

– Мовчи, Хормузе! Стій, Балане! Додому, Зурзане! А ти звідки, хлопче? Чого псів мені дражниш?

– Яке там дражниш, дядьку? Я вбогий сиротина, служби собі шукаю.

– Служби? Та ти з гусьми не впораєшся… Скільки років?

– Тринадцять.

– Чи тринадцять?… Сім, найбільше – вісім. Як тебе звуть?

– Киріке кличуть.

– Часом не святий Киріке Кульгавий, хто чортів за волосся тягне, хрестив тебе?

– Знати такого не знаю, але мене Киріке кличуть.

– Та ти й справді горобець, Киріке, цвінь-цвірінь.

– Який є, не з кожного велетня будуть люди. З праці про людину судять, не із зросту-імені.

– От так Киріке – розумний, як чорт! Відгадай-но краще загадку: широке – на широке, зверху – гарячіше, зверху – розчепірене, зверху – кривизна, зверху – білизна, зверху – жовтизна, зверху – богатир?

Киріке тільки посміхнувся:

– А відгадаю – даси мені шматочок?

– Спочатку відгадай, там видно буде.

– На дворі піч, вогонь, таганець, чавунець, вода в чавунці, борошно і товкачик – мамалиґу мішати.

– Розумниця, Киріке! Скільки за рік служби береш?

– На рік не згоден.

– А на який строк?

– На три роки, панів на переправі не міняють.

– Чудово, Киріке. І скільки за три роки тобі покласти?

– А ніскільки. їду та одяг. А як відслужу, віддаси мені зі свого господарства, на що око покладу.

– Дивна угода. А коли душа моя тобі сподобається? Чорт тебе знає.

– Заспокойся, багато в тебе не попрошу, заберу непотрібне.

– Гаразд, тільки умова: не лаятися, а то, чого доброго, доведеш мене до гріха.

– Це само собою.

– Ось і по руках. Підкріпися картоплею в часниковому соусі та мамалиґою і до роботи.

Влаштувався хлопець зручніше, вгамував голод і служити почав. І так робота у нього йшла гаразд, що з ним і Стан про смуток свій забув, щасливчиком став, розбагатів, Киріке як сина полюбив.

Минуло два роки, і Киріке запитав:

– Пане, чому ти досі неодружений? Так і постаріти недовго без спадкоємця. Кому нажите передаси?

– Господь з тобою, Киріке! Не оженився свого часу – тепер тільки чортам на сміх. Я більше дід тепер, ніж хлопець…

– Нічого, пане, дідом прикидатися. Саме час тобі одружуватись: є чим жінку і дітей годувати. Добра он скільки.

– Дивна ти, Киріке, людина. Ні посівів у мене немає, ні… Жінку нелегко утримувати…

– Коли так, то вже я підсоблю, щоб пшениці тобі вистачило на калачі не те що до весілля – до хрестин. Бачиш он те поле стиглої пшениці?

– Бачу.

– Йди до поміщика і скажи, що візьмешся зжати й зібрати йому в скирти весь його хліб. Грошей за це не проси, а вимагай стільки пшениці, разом із соломою,

1 ... 142 143 144 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"