Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— На якій відстані зараз фотоїд від Сонця? — подала голос Чен Сінь.
— Нема ніякого фотоїда.
— Тоді що ви вгледіли?
— Крихітний аркушик, — істерично захихотів Цао Бінь.
Рік 66-й Епохи сховищ. За межами Сонячної системи
За рік до пробудження Чен Сінь Система раннього сповіщення Сонячної системи помітила невідомий об’єкт, що мчав зовнішнім краєм хмари Оорта зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Зараз він перебував від Сонця на відстані 1,3 світлового року. Об’єкт мав величезні розміри й генерував украй потужне випромінювання при зіткненні з нечисленними атомами та космічним пилом. Система раннього сповіщення також помітила, що об’єкт під час польоту дещо скорегував рух, аби облетіти невеличке скупчення міжзоряного пилу, а потім повернувся на початкову траєкторію. З упевненістю можна було стверджувати, що цим об’єктом (імовірно, космічним кораблем) керували розумні істоти.
Це був перший випадок, не рахуючи трисоляріанців, коли людство зустрілося з іншою цивілізацією у Сонячній системі, а не у глибокому космосі.
Пам’ятаючи наслідки хибного оповіщення населення в минулому, цього разу Федеральний уряд не розповсюджував отриманої інформації серед широких верств. Загалом у бункерному світі про подію знала не більш ніж тисяча осіб. Протягом кількох днів, коли траєкторія об’єкта перебувала на найближчій відстані до Сонця, усі ці люди не знаходили собі місця від страху й шаленого напруження. У десятках підрозділів Системи раннього сповіщення, в самому її Центрі (нині він розташовувався в окремому місті кластера Нептуна), в Операційному центрі Генерального штабу флоту Федерації та кабінеті Президента Сонячної системи люди, затамувавши подих, спостерігали за пересуваннями чужинців, нагадуючи зграйку лякливих рибок, що причаїлися на дні водойми, чекаючи, доки риболовецьке судно пропливе над ними. У подальшому цей страх сягнув абсурду: дехто відмовлявся користуватися бездротовим зв’язком і навіть стишував голос під час розмови та ходив навшпиньки… Хоча всі чудово розуміли безглуздя подібних пересторог: Система раннього сповіщення демонструвала події, які відбувалися рік і чотири місяці тому. На цей момент від виявленого корабля не залишилося й сліду.
Але навіть після того як цей невідомий прибулець забрався геть, втаємничені в його існування не змогли видихнути спокійно, оскільки Система раннього сповіщення зробила ще тривожніше відкриття: хоча космічний корабель і не вистрілив фотоїдом у Сонце, проте запустив дещо інше. Цей невстановлений об’єкт почав рухатися до зірки зі швидкістю світла, але не мав характерного для руху фотоїда випромінювання й лишався повністю непомітним в електромагнітному спектрі хвиль. Система раннього сповіщення змогла розпізнати його рух тільки за допомогою аналізу слабкого випромінювання гравітаційних хвиль. Оскільки вони мали стабільну частоту й потужність, то не несли жодної інформації, що можна було пояснити певними фізичними властивостями цього різновиду озброєння. Коли Система раннього сповіщення вперше виявила ці гравітаційні хвилі, вчені схилилися до думки, що джерелом випромінювання є сам космічний корабель. Проте швидко з’ясувалося: джерело віддаляється від корабля й наближається до Сонця зі швидкістю світла.
Аналіз даних спостереження також засвідчував, що об’єкт не рухається прямо до Сонця. Коли він дотримуватиметься своєї нинішньої траєкторії, пролетить повз зірку із зовнішнього боку Марса. Якщо Сонце було його ціллю, то похибка в розрахунках просто шалена. Це можна назвати ще однією відмінністю цього об’єкта від фотоїда: дані, зібрані під час знищення двох зірок, свідчили, що фотоїди рухалися прямолінійною траєкторією (з урахуванням руху зірок під час польоту) і не потребували корекції. Грубо кажучи, фотоїд — це просто камінчик, який летить за інерцією після прискорення до швидкості світла. Подальші спостереження за невідомим джерелом гравітаційних хвиль підтвердили: воно не змінює траєкторії руху, а отже, його ціллю є не Сонце. Усі, хто слідкував за ним, нарешті відчули полегшення.
Але коли об’єкт опинився на відстані 150 астрономічних одиниць від Сонця, частота гравітаційних хвиль почала різко спадати, і Система раннього сповіщення незабаром підтвердила, що ця зміна спричинена сповільненням об’єкта. Протягом кількох днів його швидкість впала до однієї тисячної швидкості світла, і сповільнення не припинялося. Об’єкт із такою низькою швидкістю не становив жодної небезпеки для нашого світила, тож люди могли остаточно заспокоїтися. До того ж таку швидкість уже мали здатність розвивати людські космічні кораблі, й можна було почати обмірковувати план перехоплення таємничого об’єкта.
***
«Одкровення» й «Аляска» вилетіли з міського кластера Нептуна, щоб провести спостереження за невідомим об’єктом із близької відстані.
Обидва кораблі були оснащені системою детекції гравітаційних хвиль, що давало змогу збудувати мережу позиціонування для визначення точного місцеперебування джерела випромінювання, наближаючись до нього. З початку Епохи мовлення було випущено велику кількість кораблів, які могли як приймати, так і транслювати гравітаційні хвилі. Але під час їх створення застосовувалися інженерні рішення наступного покоління: корпус корабля й гравітаційна антена були розділені на два окремі блоки. Таке рішення давало можливість швидко перевстановити антену на інший космічний корабель або ж замінити відпрацьований антенний блок, який вийшов із ладу через напіврозпад струни з виродженого газу. «Одкровення» й «Аляска» були кораблями середнього класу, хоча за розмірами перевищували деякі з літальних апаратів великого класу. Своїм компонуванням вони нагадували гелієві дирижаблі ХХ століття: попри величезні розміри, корисним навантаженням була лише крихітна гондола, що висіла під оболонкою, — більшу частину об’єму займала гравітаційна антена.
Через десять днів після вильоту кораблів назустріч невідомому об’єкту вирушили дві людини: Василенко та 白 (Бай) Айс вирішили прогулятися поверхнею гравітаційної антени у полегшених скафандрах і підмагніченому взутті. Вони з насолодою вибралися на широку поверхню антени, яка дисонувала з тіснотою відсіків корабля; така вилазка нагадувала прогулянку на свіжому повітрі. Обоє були керівниками першої дослідницької групи: Василенко — командиром, а Бай Айс — старшим технічної групи.
Олексій Василенко став одним із двох операторів блоку №1 Системи раннього сповіщення ще в Епоху мовлення. Разом із Вінером вони виявили перші сліди руху трисоляріанських кораблів зі швидкістю світла, що призвело до оголошення першої хибної тривоги з усіма негативними наслідками. Після інциденту тодішнього лейтенанта Василенка зробили одним із цапів-відбувайлів і з ганьбою вигнали з лав збройних сил. Але він вважав отримане покарання несправедливим і вирішив скористатися гібернацією, сподіваючись, що з часом йому вдасться повернутися собі добре ім’я. Так і сталося: з роками відкриття слідів від руху кораблів зі швидкістю світла набувало дедалі більшого значення, а втрати й збитки першої хибної тривоги поступово забувалися. Вийшовши зі сплячки 9-го року Епохи сховищ, Василенко поновився на військовій службі у званні лейтенанта й у свої 80 років навіть дослужився до адміральського чину в Об’єднаному флоті. Він поглянув на Бай Айса і подумав, яким несправедливим буває життя: цей чоловік народився на понад 80 років раніше від нього, ще в Епоху кризи, але прокинувся зі сплячки нещодавно і тепер має лише 40 років.
Бай Айс при народженні мав звичайне китайське ім’я 白艾思 — Бай Айси, але після пробудження, щоб іти в ногу з часом, адаптував його до англо-китайської вимови. У минулому він був докторантом у Дін Ї і вийшов із гібернації лише 22 роки тому. За загальним правилом така тривала перерва мала негативні наслідки для адаптування до життя загалом і продовження наукової кар’єри зокрема,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічне життя Смерті, Лю Цисінь», після закриття браузера.