Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Поїхали, значить, ми на Сейшели.

Я взагалі-то хотів на Кариби. По-перше, я був на Карибах, По-друге, я вже був на Карибах і все там знаю, і цього достатньо.

Але Аліса сказала, що далеко, що муторно, і якщо кудись тягнутися, то на Північний Острів.

"Поїхали" ми джетом, а краще б вплав просто добиралися.

Я, звісно, не сказав нікому, що літати я... зневажаю, і Аліса, виявляється, вирішила промовчати, що теж боїться літаків.

Тому на чартер, замовлення якого нам організував Фрезь, ми піднімалися з гордим упевненим виглядом, намагаючись придушити гнітючий стан.

Набір висоти пройшов нормуль, тобто, я нічого не пам'ятаю, але начебто я не буянив і у вікно не вистрибнув, тож усе добре закінчилося.

Потім мою фею щось стало каламутити, а якщо Алісі щось не так, то і мені не так, тож ми вирішили розсмакувати невідому марку бренді, надану стюардесою. Ґрунтовно так розкуштувати, тут не можна дріб'язково.

Прокинулися ми на зниженні висоти, отримавши гарненького стусана від Вані. Єдиного, хто наповну польотом насолоджувався.

— Зараз ще трясти буде, — досить зарозуміло повідав нам нахаба, — а потім можете вже збиратися виходити.

До острова ми дісталися швидко, хоч і двома вертольотами летіли.

Аліса спочатку хвилювалася, що Вані буде нудно на острові, оскільки там тільки дванадцять вілл і більше п'ятдесяти гостей не буває. Активностей, звісно, повно, але більшість індивідуального характеру.

Тому я придумав малому дрон купити, щоб той його ганяв по всьому острову. Але не міг же я фіговий дрон якийсь купити! Тому довелося окремий вертоліт для іграшки замовляти.

Сам генеральний менеджер нам віллу по приїзду показував. За словами Аліси, тому що Фрезь заздалегідь розповів тому, що приїдуть такі важливі гості як ми. Ну, типу, якщо друзі Фрезя — то одразу "важливі" персони.

— Ми все-все зробили за сталими технологіями, — пояснювала мені при поселенні директорка гостинності. Це вона мені все пояснює, а то від генерального менеджера я можу вловити тільки, де він прибріхує. Шкода не знаю, в чому саме прибріхує, бо інглішем усе.

Але одне я сам точно переклав.

У віллі, виходить, принц Вільям і дружина Кейт колись проживали.

Бо сказано цю чудову новину було разів так десять і мені на таку цінну інформацію знань в англійській вистачає.

Виходить, якщо принц Вільям десь тут срав, то мене це має вразити?

Аліса потім пояснює, що вони вільно обговорюють, хто саме тут жив, бо тоді всі журнали про це написали і гості самі підтвердили.

А так усе секретно.

Передаю своїй феї, щоб вона їм англійською розклала: нам не потрібно, щоб особистий дворецький тут багато маячив.

У мене дружина гарна є і гігантська спальня, з джакузі навпроти, а малий у другій спальні буде тусуватися, яка взагалі розташована в окремому будиночку і порядком вище.

Тож не треба тут під ногами плутатися.

Але Аліса неправильно переговори веде! Вони всі посміхаються і переконують її, що все прораховано і взагалі скоро ліки від раку на острові винайдуть, а вона мнеться.

— Ноу, — відрізаю я і хрест-навхрест руками показую на дворецького. — Гутбай!

Аліса потім ниє, що я бідного філіппінця залякав. Господи, уже й руками помахати не можна по-нормальному.

— // —

На острові дві їдальні, а також найтупіша система харчування на світі. Тому що, бачте, немає фіксованого меню, а "ми так хочемо прислужитися гостям, що вони можуть замовити все, що забажають"!

"Дрім пекєдж" іменується цей порядок на клятому острові.

Угу, ну перевіримо.

— Котлета по-київськи, — пояснюю я, — у трьох екземплярах і галушки зі сметаною. І бутерброд із червоною ікрою та маслом.

Обговорення "мого меню" займає тридцять хвилин і це тільки обід. Аліса потім винувато на мене дивиться.

— Це все через мене. Вони відправили таблицю, куди вподобання вписати, а я тільки в загальних рисах внесла.

Мацаю потім дружину, коли малий тупає у туалет. Треба віддати належне шеф-кухарю, офіціанту і генеральному менеджеру, вони на мою фею м'ясоїдно не дивилися. Вона така гарненька в білій напівпрозорій ганчірці. Тому... сервіс тут непоганий, якщо знають, що гостей дратувати не треба.

Взагалі я багато чого не врахував, коли ми на острів збиралися.

Аліса-то намилилася постійно в купальнику ходити, а отже, всі її будуть бачити. У неї така фігурка, що в одязі гарна, а ось без одягу — цілковитий ульот. Якби я не в захваті, що купальник — це майже що без одягу. Що за мода така пішла!

Абсолютно чудово, що полетіли ми саме сюди, оскільки присутні реально тільки двадцять гостей.

Відправивши малого ввечері спати, відриваємося на повну котушку. З джакузі, щоправда, ми в прольоті, бо басейн якраз зверху проглядається, ось де Ваня спить.

Ну нічого, ще океан є, і взагалі не заважає малому на екскурсію якось сходити самостійно.

Посеред ночі прокидаємося від дикого крику, що нагадує агонію сотні живцем палаючих мишей. Аліса до мене тулиться, простирадло до носа натягнувши.

Сказати чесно, звук просто жахливий.

Якби виявилося, що острів атакувала загарбницька інопланетна цивілізація, я б зітхнув спокійно, бо поки що альтернативи мають набагато гірший вигляд.

Збираюся йти перевіряти, а Аліса, виявилося, володіє незвичайною силою.

— Ні, Васю, — примудряється вона пошепки волати і руку мою біфштексом викручувати, — не йди! Куди ж ти, будь ласка!

Гаразд, чоло і в губки цілую, лежимо під простирадлом тепер удвох.

Повідомлення Ваньці разом набираємо.

Я підборіддям мну моїй феї волосся та й стежу, що вона там друкує.

Ваня: це розплата людства за гріхи, завдані природі

Це відповідь така від нього приходить. Читаємо з Алісою кілька разів, а потім один на одного дивимося. Ми виховуємо монстра. У ТікТоці він надибав тему еко-активізму, і тепер у нього самого теж популярний акаунт. Разом з однолітками вони збираються, отже, планету відосами і стікерами рятувати. Тепер не тільки наша покоївка сміття сортує, а я зобов'язаний усе сортувати навіть у тачці своїй. Я ж кажу, монстр.