Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Але що б я був за татусь, якби не купив би йому найкрутіший дрон, щоб він усім конкурентам у Тік Тоці носа втер. Так їм і треба, моя дитина — найкращий еко-активіст і крапка.

Через півгодини звукова атака слабшає і сходить нанівець.

Оскільки ніхто з адміністрації не вривається з панічними криками, а на порталі острова, виведеного на екран плазми, немає жодних попереджень, то можна спокійно зітхнути.

Ну як спокійно.

Щільненьку ляжку своїй феї масажую, а Аліса треться об мене. Воркуємо трохи, а потім нахрапом на навпочіпки її ставлю.

Спочатку мучу вологі складочки, щоб вигиналася і звивалася, як я люблю.

«Електрика» від місяця тут слабка, але багато що видно. Умиротворений шелест океану за десять кроків від нашої спальні вже дуже контрастує з тим, що я тут планую зробити.

Ночнушку стягую повністю, ласкаво промацуючи дорогою грудки. По пухкеньких губах її власну ж слину розмазую — зриваюся трохи і цілуємося довго затягами. А потім між її зубів тканину ночнушки просовую, щоб стогонів маленької не було чутно.

Хоча шкода.

Та це краще за Вівальді, як на мене.

Аліса знає, що на неї чекає, тому трохи метушиться. Вушко покусую, приструнюю її.

Відшльопую її гарненько. Повільно і багато.

За що?

За те, що занадто красива. За те, що занадто добра. І за те, що, звісно, занадто норовлива.

Вона стегнами крутить безпорадно, а для мене — це як червона ганчірка для бика.

Вигин хребта все крутішим стає. Ай краса.

Раз за разом коліна її ще ширше розводжу, щоб все-все добре ззаду проглядалося.

Перевіряю постійно наскільки вона більш липкою стає між складочок.

Потім сюрприз їй роблю: важко втриматися, коли в тебе така дружина.

Жорстко одним ривком Алісі голову за волосся відтягую і по складочках ззаду швидкістю проходжуся. Аліса розлітається тремтінням по всьому тілу, і так солодко мукає у свої ж мережива.

Тут же вставляю до упору, трясця, а сам весь вже змок.

Стегна соковиті тискаю всією п'ятірнею і сам з котушок злітаю, за три підходи, їй-богу.

Але іноді по-швидкому — це теж добре.

Покарані округлості потім ласками заспокоюю, і на вушко їй соплю всяку сороміць. Усе як Аліса любить, тому так обурюється і водночас усміхається.

— Покажи, як там усе стікає зараз, — вимагаю я.

— Ні! — гаркає вона, а я сміюся, а потім все одно дивлюся, і за бік покусую.

— Люблю упрямицю свою, — воркую їй у волосся, бо ми вже влаштувалися спати, і моя рука обхоплює її за тулуб.

— Люблю свого Васю, а не грубіяна якогось, — робить вона вигляд, що дується.

— Нічого, я швидко з цим грубіяном розберуся. Покажеш мені пальцем його завтра.

Зранку на сніданку дізнаємося, що вночі почався шлюбний період у кажанів. Тепер назавжди залишиться загадкою, як їхній рід узагалі вижив на людській планеті з таким-то підходом до ключової дії.

Ванька відразу лізе в гугл дізнатися подробиці.

Так-так, половина дня минає чудово: бавимося в океані, потім бронюємо на завтра пляж для молодят, три прогулянки до пагорбів на тижні, гонитву за дельфінами на заході сонця, і багато іншого. Поки все обговорили, уже втомилися.

Аліса йде дивитися на ферму, що забезпечує острів, а я — у винний льох, вибрати нам набір бухла нормального на десять днів.

Це генеральний менеджер придумав, мабуть, як компенсацію за вчорашній консиліум з приводу мого апетиту. Я бачив, вони японця-гостя, що теж відсутністю меню був незадоволений, відправили на оброблення риб витріщатися. Ми з ним переглянулися, і відразу спільну мову знайшли.

Зустрічаємося з феєю і малим біля долини з черепахами. Ой трясця, цирк на дроті. Тут виявляється, супер старий черепах живе, на ім'я Геральд. Якась білява трирічна сопля на нього сіла і думає, це поні.

Усі гості Геральда і його черепашачих друзів обфоткали, а ми — пристойна сім'я.

Потім я і Ванька трохи з дроном возимося. Увечері малий змонтує відос, і я сподіваюся щонайменше на сто тисяч лайків. Аліса каже, що шкідливо рахувати, тому… загалом, ми з малим без неї статистику ведемо й обговорюємо.

Повертаюся до нашої вілли, а там чекає справжнісінький злочин!

Аліса засмагає трохи нижче басейну, біля проходу до океану. Без верхньої частини купальника!

Без ліфчика!

Зовсім!

— Я не зрозумів, ти п'яна чи що?

Кидаюся негайно врятувати грудки від пекучих ультрафіолетових променів і отримую від феї некволий такий тлумак книжкою. Вона що, енциклопедію читає?

— Алісо!

— Я рівні лінії засмаги хочу, — як ні в чому не бувало заявляє вона і назад укладається.

Трясця твоїй… Шкідливо такій ніжній шкірі на сонці рум'янитися! Я читав, не можна так робити.

— Як давно крем ти намазала? — бикую я.

— Відчепись, — відмахується Аліса, — ще трохи залишилося. І крему нанесла достатньо.

Щось я не бачу, щоб кремом намазано було добротно. Нічого не видно, а значить, уже все усоталося.

Одне тішить, вона за гігантськими заростями лежить, з того боку нічого не видно. Але хто завгодно може сюди через спальню зайти.

— Зараз я тебе намажу, — погрожую я.

Щось я здаю позиції, бо моя погроза не наводить потрібного шереху.

Пихкаю і мажу, пихкаю і мажу. Як можна так зневажливо ставитися до такого важливого питання. Та тут і двох хвилин шкідливих не можна допустити. Шкіра ніжна така й тонка. Горошинки стирчать змучено. Тому що вона піддала їх випробуванню!

— Васю, — шепоче злочинниця, — я не відмию потім таку кількість.

— Я відмию, — киваю їй грізно.

І взагалі... Цей крем, він же начебто їстівний. Читаю етикетку, шукаю позначку. Горошинки мені просто в руку лащаться. Тому що знають, хто про них тут реально піклується.

— Вася, — шепоче вона.

Тюбик — у траву, переношу розморену сонцем фею так, щоб своєю спиною приховати від усіх проходів.