Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Стираю шар крему рукою і кидаюся на допомогу горошинкам. Аліса хникає в моїх руках. Охолоджую нагріту променями шкіру слиною. Ну ось, поки сам не зробиш, ніхто не зробить.

І зриває мені кришку казанка чавунного, тобто… мозгу мого. Хотів би сказати, що трохи, але як би... на максималках.

Вона розморена й сонна в моїх руках, теплом сонця скрізь зцілована, а самий кінчик носа червоненький.

Але мені вистачає мізків, щоб до спальні нас дотягнути.

Вона там лепече щось, про свою енциклопедію, урбаністика там мудрована, щоб своїми руками переробити двір у будинку для літніх людей.

Відлизую їй двічі, сам не знаю як так виходить. Вона то більше сонною стає, то збудженою. Немає нічого солодшого, ніж на емоції її виводити. Тискаємося потім по всьому ліжку, вона мене, як мавпочка, обіймає. Шепоче раптом мені всяке, дуже дівчачою мовою, ніжне й просте. Одне вухо в мене горить, а було б ще друге — теж би палало.

З душової кабінки потім проганяє мене. Прикро, але я переживу.

На вечерю мчимо на гольфкарі в бік іншого берега. Там друга кафешка потопає в піску. Дворецький плакав, що це він має нас везти і що я не розберуся.

Ха, я й не розберуся!

Дав йому триста баксів чайових, щоб не плакав. Ну і щоб дружина не дулася.

Паркуємося біля арки зі смолоскипами недолугими, а вони там усі з кущів на нас чогось дивляться.

Аліса вже з двома жінками в щічку цілується. Оце трясця, вона півтора дня на острові, а вже вплив стала напрацьовувати. Ні, ну невгамовна бойова фея.

Виявляється, вони всі з відвислими щелепами завмерли, бо ніхто сюди самостійно не доїжджав. Нічого собі в них гості, та цей острів за дві години обійти можна, а я взагалі-то голодний. І малого з дружиною тягати незрозуміло куди не буду.

Розправивши плечі, я до дерев'яного столу йду.

Тут узагалі всі меблі збиті-присобачені, незважаючи на супер-пупер статус курорту. Це, типу, екологічний підхід. Ваньці буде цінна інформація і правильна картинка для відосів.

З японцем ми потім горілкою трохи проганяємося.

— Як це ви з ним спілкуєтеся, якщо обидва погано англійську знаєте? — задумливо зауважує Аліса потім у спальні.

— А то, — хмикаю, — чого нам ляси точити. Нормально я його розумію.

А зранку вся наша пісочниця в Індійському океані на вухах.

Безслідно зникла найстаріша черепаха. Тобто черепах Геральд.