Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

На сніданку переполох, що говорить багато про що, бо ранкова трапеза на острові відбувається в заростях, ледь не на коробках замість столів і сидінь.

І галасу тут зазвичай узятися нізвідки, але дворецькі, менеджери-шменеджери, і генеральний менеджер бігають туди-сюди, як у курнику.

— Скоро буде організовано пошук, — заспокоює нас схвильований офіціант.

Ну дякувати Господові а то я вже тут думав Еркюль Пуаро дзвонити, а, виявляється, питання національної безпеки острова вирішується в потрібному режимі.

Усі так здивовані зникненням Геральда, що я по грудях себе чухаю і іржу.

Та на місці Херальда я теж би з'їбався.

Ні, ну нормально, тобі триста років, хочеться спокійно панцир і кісточки гріти на сонечку і на молодих баб-черепашок байдуже дивитися, а з тебе атракціон зробили.

Тримаємо з Алісою шлях до пляжу Молодят, що вчора зарезервували.

Затишне містечко з першокласним піском. Лінія берега ще не зіпсувалася, як на багатьох частинах острова через кліматичні зміни.

Пікнік у нас, значить, йопта.

Дворецького моя фея вмовила не йти з нами, а адміністрації потім збрехати, що він нас супроводжував.

Аліса дуже серйозно до мішури типу пікніків-прогулянок-вихідних ставиться. Тому я шляхетно половину жратви лопаю, щоб її зусилля не пропали даремно і щоб порадувати мою лисицю.

А вона... невдячна. Знову за своє. Ліфчик скинула і лежить. Закипаю як єдиний рак, що влітку вижив на Привозі. Вона мені ще не дає проконтролювати процес нанесення крему.

Але коли йдемо плескатися... Гаразд, це добре, що вона голенька. Пищить і злиться, коли я тайфун біля нас створюю. А потім сміється, коли примудряється вдало пірнути і мене ззаду схопити.

На бога, наче я не бачив. Спеціально підіграв.

Під парасолькою ховаємося і Аліса відпрацьовує свою погану поведінку на мені зверху.

До крові собі рота прокушую, коли вона контроль втрачає, перестає думати про свій вигляд збоку і за парасольку однією рукою міцно тримається. Обіцяв маленькій, що не буду щоразу її завалювати при такій позі, але... блін... я ж не залізна людина.

У віллі нас потім зустрічає Ваня з виглядом новообраного міністра. Виявляється, він очолить одну з груп пошуку Херальда.

Я схвалюю.

Повагу колективну по відношенню до Вані схвалюю, я маю на увазі, а не пошуки в гущі підлісків гори.

Так, ось саме до гір Херальд і попрямував!

— А чому ти не хочеш у пошуках брати участь? — Аліса переодягається і перед дзеркалом крутиться.

Дивовижна річ: ходити постійно напівголою, але взяти з собою дві валізи, і вже половину з однієї використати.

— Що не хочу? Хочу, — запевняю я від щирого серця. — У нас із тобою буде спецгрупа пошуку. Скаллі та Малдер. Секретні матеріали, тільки ті, які на особливих сайтах показують.

— Це для слабозорих сайти? — навмисно серйозно хмуриться вона, і посміхається, коли я в дзеркалі поглядом демонструю все, що думаю з приводу дотепності всіляких фей-вертихвісток.

— Васю, можна подумати, ми вдома мало сексом займаємося! — вигукує вона потім, коли ми прямуємо до групи пошуку, яку очолює Ваня.

Ми вирішили з ними лише півгодини побродити, а потім від'єднатися-сепаруватися.

Трясця, усім цим людям нічим зайнятися під час буття щоденності. Ну Ваня, я розумію, він — підліток. А ці розумники ніби план порятунку океану обговорюють, не менше.

Вертоліт вони збираються замовляти для оглядів зверху.

От засідка, вертушка після четвертої літати тут не може, ага. Треба було раніше думати.

— Ви супутникові знімки замовте, — серйозно навалюю їм, а Ваня старанно перекладає, — там усякі вегетаційні індекси-шміндекси є, і зондуванням одразу визначать, де Херальд посрав.

Вони все серйозно слухають, генеральний менеджер кидається дзвонити сервісу продажу знімків.

Ні, ну я не збрехав. Я тепер, можна сказати, експерт у дронах і супутниках, після того як Лешей вирішив, що нам повітряний моніторинг потрібен у порту. Я змирився: цю тачку прогресу мені не розбити. Залишилося тільки гальма змащувати.

Ясна річ, вегетаційних індексів для фекалій черепах немає... але нехай вони Херальда виглядають із космосу серед інших таких самих унікальних черепашок, я ж не проти.

Рухаємося з Алісою до сторонньої стежки, що теж до вершини скелі веде. Шортики в неї такі, задьористі й зелені. І сама як черепашка, про чоловіка дбає, повільно своїми ніжками переставляє, щоб мені ззаду вдавалося все добре роздивитися.

Потім до пальми дальньої її притискаю, мордочкою в стовбур, і шортики до ґрунту ближче з'їжджають.

Вона так стогне, що доводиться не тільки за шию покусувати, а й рот рукою затискати. А то прибіжать зараз, рятувати дівицю. Ми розходимося не на жарт, і до вершини вже не піднімаємося.

— Я зрозуміла, це ти стрес знімаєш, перед вечірнім переглядом звітів від виконробів, — зітхає вона на зворотному шляху.

Ні, просто ми з феєю в гущі природи, і це ось кайф.

А на виконробів я завжди кричу. Хто на виконробів не кричав, той у житті нічого не будував.

Іван захоплений новою роллю, тому непогані тактики продумує для прискорення пошуків. Але вся заковика, що ці люди більше хочуть страждати в пошуках, ніж досягати успіху в них.

Тож завтра дайвери з сусідніх островів причалять, і будемо всією дружною пісочницею прочісувати прозорі води навколо берегів. Раптом Херальд у мушлі сховався.

— Геральд був мудрою, творчою черепахою, — притискає руку до грудей менеджер магазину.

— Що значить був! Був? Ми знайдемо Геральда. Усе як на долоні тут, — розходиться справедливими вигуками гість-американець і вирушає дзвонити своєму сусідові, що засідає в раді директорів Грінпісу.

— Може, Геральд відпустку взяв, — каже повненька дівчинка-підліток, з великими сумними очима. Уважно дивлюся на неї. Не все так погано, не все так погано... Нове покоління нічого так.

До вечора ми з Ванею нарешті отримуємо гідроцикли в наше повне розпорядження. Я тренерів і наглядачів у топку відправив. На нас і так рятувальні жилети, ну і зашморг.