Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

— Що за...

— Білий хлопе, я знаю про тебе більше, ніж ти про мене.

— Аїша, вона... вона не моя дівчина.

— Та куди вже їй... Такі, як ти, не тримають чорних дівок для такої мети. Вони у вас — тільки для траху.

— Для такої мети в мене взагалі немає жінок.

Джосі Вейлз хрипло сміється, немов цідить сміх крізь зуби. Зовсім не так, як Папа Ло: той закидає голову і виштовхує сміх із глибини величезного живота.

— Юначе, це відповідь збоченця. Збоченця і дикуна. Але добре! Запиши.

— Я тут весь тиждень.

— Нє, сьогодні ж їдеш.

— Це жарт? Ти ж смієшся, то я й кажу, що я тут весь тиждень, тобто що весь тиждень приходитиму з новими жартами. Це зі стендапу... проїхали.

— Нащо ти ходиш і випитуєш про Коппера?

— Я...

— Питав навіть того курдуплистого ідіота Шоту Шерифа.

— Він не багато сказав.

— А що він міг сказати? Він-бо його до пуття й не знав.

— Ви з ним дружили?

— Джосі Вейлз усіх любить.

— Я маю на увазі Коппера, а не Шоту Шерифа. Він справді був причетний до Центральної ради за мир.

— А що ти можеш знати про Центральну раду за мир? Готовий піти в заклад: ти так і не допетрав, що все це було жартом. Мир... У гето буває тільки один мир. Усе просто, так просто, що навіть гальмо знає, чим він пахне. Навіть білий мен. Тої ж миті, як ти скажеш «мир» або «поговоримо про мир», бандити складуть зброю. Але ось у чому річ, білий хлопе. Тільки-но ви складете свою зброю, як фараони дістануть свою. Мир небезпечний. Мир робить нас дурними. Укладаючи його, забувають, що не всі під ним підписуються. Хороші часи для одних — це погані часи для інших.

— Ого. Готовий заприсягтися, що чув... Ти вважаєш, домовлятися про замирення — це погана ідея?

— Ні. Це ти щойно сказав.

— Ну, а ти що кажеш?

— Коппер прийшов із Варейка-Гіллзу[359], це майже сільська глибинка. Він не розумів уклад Кінгстона. І вирушив у Копенгаген, до свого хорошого друга Папи Ло, а потім пішов випити рому зі своїм ще одним хорошим другом, Шотою Шерифом. І все б нічого, якби йшлося тільки про територію ЛПЯ чи ННП.

— Але торік, у травні, він пішов у «Кайманас-парк», що вважається...

— ...нейтральною територією.

— І, що ще гірше, пішов один.

— Віяння миру перетворили його в наївного дурня. В цьому й проблема. Мир робить тебе безтурботним.

— Як поліція дізналася, що він там?

— Вважаєш, знайти гангстера так уже й складно?

— Але їх туди набігла ціла зграя, а не кілька якихось вошивих копів, що роблять ставки на перегонах.

— Засада. Любиш фільми про ковбоїв?

— Чесно кажучи, терпіти не можу. Я ж частково сіу.

— Сью?

— Сіу. Як черокі. Чи як апачі[360].

— Ти індіанець?

— Трохи є.

— Схоже.

— Ти знаєш, хто його підставив? Коппера?

— Може, він сам себе підставив.

— Але тут подейкують, що він був другим номером Папи Ло, а з часом міг стати першим.

— Чоловік, який навіть не жив у Копенгагені, бо боявся схопити кулю? Хто тобі таке сказав?

— Люди. А з його смертю...

— Якщо вдуматися, це була та сама довбана куля, від якої він ховався. То й що, що він помер? У гето можна кого завгодно замінити. Навіть мене.

— Ясно. А як, думаєш, на все це відреагує Співак?

— Схоже, що я читаю Співакові думки?

— Та ні, я до того, що... Між вами ж любові не було?

— Не знаю, що ти маєш на увазі, але він пройшов через багато чого. Люди повинні дати йому спокій. Облиште його. Дайте спокій.

— Однак він, схоже, відданий справі, бо приїхав ще з одним концертом. Особливо якщо зважити на те, що сталося минулого разу.

— Ха-ха. Тепер уже на Співака ніхто не смикнеться.

— Готовий піти в заклад, що й першого разу ніхто про таке й подумать не міг.

— Минулого разу друг дозволив другові провернути в себе вдома аферу з перегонами. Тепер же він такого не утне. І цього разу ніхто не стрілятиме йому в груди, бо нема кому всадити йому ножа — у спину.

— Стривай, ти вважаєш, що напад насправді чинився на друга Співака? Що за афера?

— Про Співака мені нема чого сказати.

— Але ж ти казав про його друга, а не про Співака.

— Деякі дерева вже давно спиляні.

— Ти говориш, як Папа Ло.

— Ось що відбувається, коли люди помирають. Вони живуть у твоїй голові.

— Я іноді говорю, як мій тато.

— А я караю — як мій.

— О-о! Справді?

— Уяви собі. Дехто в гето реально знає своїх батьків. Деякі з них навіть були одружені на їхніх матерях.

— Я не те мав на увазі.

— Усе важливе, що ти сказав досі, ти не мав на увазі.

— О-о.

— Папа Ло — ось причина, завдяки якій ми в гето нині добре живемо. Це заслуга Папи Ло, що коли я змиваю унітаз, то не сумніваюся, що моє гівно поплило геть. Ти, мабуть, білий хлопе, сприймаєш це як належне? Що коли натискаєш на кнопку, то навіки прощаєшся зі своїм гівном. Так, завдяки Папі Ло люди в гето живуть на славу. Папа Ло і Співак — те ж саме. І Співака чекає така ж доля.

— Перепрошую?

— Перепроси себе.

— Я бачу, ти не його фанат.

— Більше — Денніса Брауна[361].

— Він начебто вірив у це перемир’я.

— Тебе, білий хлопе, коли-небудь саджали в тюрму?

— Ні.

— Це добре. Бо коли ти в ній опиняєшся, фараони з тебе вибивають усе. І мова не лише про удари кийком по пиці, стусани в спину чи вибивання двох здорових зубів, через що ти не можеш нормально їсти, а твій язик мало не розрізано вздовж. І навіть не про те, що вони беруть два електричні дроти, одним обмотують тобі навколо яєць, другим — навколо головки і вставляють у розетку. Це ще тільки перший день, та й не найгірше, що може статися в тюрмі. Найгірше в