Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

штат Массачусетс, оскільки були вони надто темними й неосвіченими, щоби стати снобами і зверхньо розводитися про більшу престижність одного вузу у порівнянні з іншим, і тому просто пишалися тим, що все своє життя Фергюсон добре навчався. Одначе тітка Мілдред, яку нещодавно підвищили до посади штатного професора в Берклі, мала інші думки з приводу свого єдиного й неповторного племінника і тому під час тривалого телефонного дзвінка від одного узбережжя до іншого на початку грудня спробувала навернути Фергюсона до свого способу мислення. Так, сказала вона, Колумбія – це чудовий перший варіант вибору, тут сумнівів не може бути, навчальна програма цього університету є одною з найпотужніших в усій країні, але тітка хотіла, щоби Фергюсон розглянув також інші варіанти, наприклад, Амхерст та Оберлін – невеликі, окремо розташовані вузи, де атмосфера буде спокійнішою і менш відволікаючою, аніж в Нью-Йорку, більше сприятливою для напруженого й зосередженого навчання, але якщо йому вже так хочеться навчатися у великому університеті, то чом би не подумати про Стенфорд або Берклі, вона була б страшенно рада, якби дорогенький племінничок приїхав до них в Каліфорнію навчатися чотири роки в Берклі, і, до речі, кожен з цих університетів нічим не поступаються Колумбійському, а в чомусь, може, навіть переважає. Але Фергюсон сказав тітці, що він вже зробив свій вибір – або Нью-Йорк, або нічого взагалі, і якщо до Колумбії його не приймуть, то він піде навчатися до Нью-Йоркського університету, куди приймали майже всіх, хто подавав заявки, а коли й там його не приймуть, то його шкільний диплом дасть йому змогу поступити до університету «Нова школа», де в прийомі не відмовляли нікому. Отакий він має план, пояснив Фергюсон, лише три опції, кожна з них – в Нью-Йорку, а коли тітка спитала, чому це неодмінно має бути Нью-Йорк, то він заглибився в свою пам’ять і видобув звідти фразу, яку сказала Емі того дня, коли вони познайомилися: бо «Нью-Йорк – це те, що треба», пояснив він.

То був стан невизначеності й непевності, але у вузенькій щілинці поміж «вже не тут» і «ще не там», яка називалася «сіре сьогодення», трапилася одна річ, яка змінила мислення Фергюсона стосовно того, що трапиться в найближчому майбутньому. На початку грудня він знайшов собі роботу в газеті «Монклер Таймс», вірніше, робота його знайшла, бо вона трапилася йому без докладання будь-яких серйозних зусиль, з’явилася як чисто випадковий подарунок, але коли він почав виконувати її, то виявив, що йому хочеться займатися нею й далі, бо ця робота не лише подобалася йому: її позитивний вплив звузив широченний безмежний простір майбутнього «десь там» до більш-менш конкретних рамок «десь отут», а подальше звуження діапазону «десь отут» раптом привело Фергюсона до дечого єдиного й цілком конкретного. Іншими словами, за три місяці до свого вісімнадцятиріччя Фергюсон випадково надибав своє життєве покликання, тобто те, чим можна було б займатися протягом тривалого часу в майбутньому, а приголомшливою обставиною стало тут те, що йому це ніколи й на думку не спало б взагалі, якби життя не підштовхнуло його до цієї сфери діяльності.

«Монклер Таймс» була щотижневою газетою яка висвітлювала місцеві новини іще з 1877 року, а оскільки Монклер був більшим за решту містечок в тому регіоні (число мешканців: 44 000), то й газета була більш солідною, більш докладною й містила більше реклами, аніж решта щотижневиків округу Ессекс, хоча більшість повідомлень, які в ній друкувалися, мало чим відрізнялися від повідомлень, публікованих в інших газетках: збори Комісії з освіти, збори Жіночого садового клубу, бенкети бойскаутів, автомобільні аварії, заручини та шлюби, крадіжки та пограбування, акти підліткового вандалізму, відомості про які бралися з «Поліцейського вісника», огляди виставок в Монклерському музеї мистецтва, лекції в Державному вчительському коледжі, а також спорт в усіх його місцевих проявах: ігри Юнацької бейсбольної ліги, футбольні ігри під егідою спонсорської організації Поп Ворнер, а також детальні звіти про ігри між вузівськими командами, зокрема про славнозвісних «Монклер Маунтіз», чия футбольна команда щойно звершила найуспішніший сезон в своїй історії – чудове співвідношення перемог і поразок (9–0), перемога в чемпіонаті штату, а також третє місце в загальнонаціональному рейтингу, а це означало, що серед усіх кількох тисяч вузівських футбольних команд, розпорошених по всій території Сполучених Штатів, лише дві вважалися кращими за Монклер. Фергюсон пропустив кожну з отих суботніх ігор, але раптом, через десять днів після його невеселої розмови з Емі, матір сказала йому про можливу вакансію в «Таймс», звісно, якщо йому буде цікаво. Вийшло так, що Рік Фогель, молодий чоловік, який писав для цієї газети репортажі про вузівський спорт, так вражаюче висвітлив успіхи місцевої футбольної команди під час її славетного сезону, що його забрали на роботу до «Ньюарк Дейлі Ньюс», щоденної газети з накладом удвадцятеро більшим за наклад монклерського щотижневика і бюджетом достатньо великим, щоби платити зарплатню вдвадцятеро більшу, тоді як головний редактор «Монклер Таймс», за висловом Фергюсонової матері, «влип у халепу»: сезон ігор між вузівськими баскетбольними командами мав розпочатися наступного вівторка, а писати про ці ігри було нікому.

Доти робота в газеті Фергюсону на думку ніколи не спадала. Він вбачав себе мистцем пера, чоловіком, чиє майбутнє буде присвячене написанню книжок, і ким би йому не належало стати – романістом, драматургом чи наступником Волта Вітмена або Вільяма Карлоса Вільямса нью-джерсійського кшталту, він спрямовував себе до мистецтва, і хоч якими б важливими не були газети самі по собі, написання газетних матеріалів нічого спільного з мистецтвом не мало. З іншого боку, перед ним постала певна нагода, він перебував на роздоріжжі, знервований та незадоволений геть усім довкола, тому Фергюсон вирішив, що робота в «Таймс» може якимось чином додати барв до сірого сьогодення і відволікти його від роздумів про своє нещасне життя. Ба більше, тут можна було ще й грошей заробити, номінальні десять доларів за статтю, але фактом іще важливішим за гроші було те, що «Таймс» була цілком офіційною газетою, а не гумористичним виданням на кшталт «Горця» в монклерській середній школі, і якби Фергбюсон зміг зачепитися за цю роботу, то збільшив би таким чином кількість дорослих людей в цьому світі, з майже вісімнадцятирічного школяра враз перетворившись на дорослого молодика, або – і це звучало не менш втішно для його слуху – на підлітка-вундеркінда, що означало хлопця, котрий взявся виконувати роботу.

Не слід було також забувати, що Вітмен теж починав журналістом у виданні «Бруклін Ігл», Гемінгвей був дописувачем газети «Канзас-Сіті Стар», а уродженець Ньюарку Стівен Крейн працював репортером в «Нью-Йорк Геральд»,