Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Якщо він не хоче говорити — не змушуйте його, — сказав батько. — Він також чоловік у родині Мерці, і він зробив для нашої родини багато такого, чого ніхто з нас ніколи не робив. Мені дуже прикро бачити його в такому стані.

Потім усі підвелись і розійшлися, але я залишався сидіти на своєму місці.

Батько також лишився сидіти. Він сказав:

— Моя дружина не покликала мене, коли виходила. Твоя — також не покликала тебе.

Я мовчав.

— Я знаю, що ти хочеш повернутися на кордон, — сказав батько, — однак я не можу дозволити тобі цього. Якщо ти справді дурний, то повернення туди нічого не змінить, а якщо ти не дурень, тоді буде тільки гірше — тоді брати Мерці можуть взятися за найкращу зброю й підуть один на одного війною.

Я мовчав.

— Кульгавий управитель надіслав людей, щоб вони забрали тебе й повернулися, — повідомив він мені, — однак я відправив їх назад. Я не можу все доручити тобі, адже хоча ти й виконав красиво певні справи, однак я не можу бути певен, що ти — розумна людина. Я більше схильний думати, що то було диво й тобі допомагав дух, однак я не можу приймати рішення на підставі дива.

Я підвівся й пішов, покинувши його одного в їдальні. Туси низько-низько опустив голову.

У кімнаті моя гарна дружина саме розчісувалась перед дзеркалом і її довге волосся блищало в світлі ліхтаря. Я робив усе можливе, щоб моє відображення не з’явилось у дзеркалі поряд із її милим личком.

Вона посміхалася собі в дзеркало й зітхала до обличчя в ньому. Я якомога тихіше ліг у ліжко. Потім вона заговорила. Вона сказала:

— Тебе цілий день не було поруч зі мною.

Поза товстим кам'яним муром гуляв вітер, розворушуючи опале листя й суху траву.

— Ніхто в світі не повірить, що поруч із такою гарною жінкою, як я, хоча б один день не було чоловіка.

Вітер гуляв над річкою, що несла теплу воду. Однак коли він здіймав з теплого лона річки бризки, вони відразу ж ставали холодними. Таким чином і вся вода день за днем ставала прохолоднішою, аж поки одного вечора здійняті вітром краплі води не впали назад крижинками. Так наступала зима.

— Твій старший брат мав розмову зі мною, він все-таки цікавий чоловік, попри те, що зазнав поразки на війні.

Тхарна все ще розглядала себе з усіх боків у дзеркалі. Я лежав на ліжку і споглядав картину приходу зими, що явилася перед моїми очима. З полів уже все зібрали. Чорні клушиці[135] й білі голуби[136] збирались у зграї й крутилися з криками в повітрі, танцюючи по всьому небу. Однак попри це зимі все одно бракувало запалу, оскільки річка, оскільки її потік, що надавав усьому жвавості, були скуті кригою і лежали під її шаром.

— Хто б міг подумати, що ти й справді перестанеш розмовляти! — сказала Тхарна, посміхнувшись.

Вона нарешті полишила дзеркало й сіла на краю ліжка, продовжуючи говорити:

— О Небо, що робити, коли в цьому світі знаходиться дурень, який перестає розмовляти?

У цей момент пролунав стук у двері й Тхарна знову накинула одяг та сіла перед дзеркалом.

До кімнати, відсунувши двері, увійшов старший брат і сів на краю мого ліжка. Він сидів до мене спиною, а Тхарна сиділа перед дзеркалом спиною до нас обох. Брат, дивлячись на жінку в дзеркалі, сказав:

— Я прийшов провідати брата.

Відтак вони почали розмову в дзеркалі.

— З того не буде жодної користі, адже він більше не розмовляє, — сказала Тхарна.

— Це ти не дозволяєш йому чи він сам не говорить?

— Мабуть, у всіх чоловіків Мерці не все гаразд з головою?

— Я не такий, як він.

Вони, напевне, ще багато про що переговорили, я ж ненадовго занурився в сон, а коли прокинувся, вони саме прощалися. Тхарна все так само сиділа перед дзеркалом, спиною до старшого панича. Той, уже підійшовши до дверей, ще раз обернувся й сказав:

— Я буду часто провідувати