Читати книгу - "Коли курява спаде"

Дружина туси лежала на тахті для куріння опію. Побачивши мене, вона сказала:

— Який дивний одяг! Щось я не пам'ятаю, коли це тобі його прикупили?

Коли мене в цьому одязі побачила Тхарна, жвавий вираз зник з її обличчя, мов туман на сонці. Вона зажадала, щоб я перевдягнувся. Задля цього вона перевернула догори дном усю шафу з одягом, однак усе, що вона витягала звідти, я топтав ногами. Зрештою, вона всілася на купу різнобарвного одягу із таким негарним обличчям, мов то був камінь, що стримів із води, і сонячне проміння його геть висушило. Повторюючи: «Це — нестерпно! Це — нестерпно!», вона, нарешті, вибігла з кімнати.

Я у червіньковому одязі сидів у своїй кімнаті й дивився на серцевину золотої квітки на килимі, коли раптом побачив у ній Тхарну, що бігла безлюдними коридорами замку, поки не заскочила в кімнату старшого панича. Той якраз, так само як і я, сидів, підібгавши ноги, на килимі, коли чарівна дружина молодшого брата, хитаючись, постала перед ним і впала йому на груди. Власне, вона впала тому, що не могла втриматися на ногах, і своїм ліктем при цьому сильно вдарила молодшого туси в ніс. Тож коли йому на груди впала гарна жінка, разом з тим йому з носа потекла кров. Молодший туси був романтичною людиною, тож не очікував, що його відносини з найкрасивішою в світі жінкою почнуться саме так.

— Ти вдарила мене до крові.

— Обніми мене, обніми мене. Не дай мені боятися.

Молодший туси міцно обійняв її, і кров з його носа закапала на її обличчя. Однак Тхарна не зважала на це.

— Ти забила мене до крові, — сказав молодший туси.

— У тебе потекла кров? У тебе дійсно потекла кров! Значить, ти — справжня людина, я більше не боюся.

— А хто не справжня людина?

— Твій брат.

— Він же дурень.

— Він лякає людей.

— Тобі не потрібно боятися.

— Обніми мене.

У цей час старший туси також сидів у своїй кімнаті. Останні дні він постійно думав, коли ж офіційно передати своє місце старшому сину, який зазнав поразки у війні. Коли він додумався до того, що вже не хотів більше думати, то напився до туману в очах. Раптом його охопило непрохане бажання. Останніми днями він був сам-один, ніхто не приходив його відвідати. Тож він із своїм непереборним бажанням, що, можливо, востаннє вибухнуло в його житті, пішов до кімнати дружини. Пані лежала на тахті й ковтала дим. Її обличчя за пеленою цього диму здавалося вирізаним із паперу. І те обличчя посміхнулося до нього. Старший туси не міг втриматися на ногах, тож із болісним виразом на обличчі впав на коліна перед тахтою. Пані подумала, що туси хоче змінити свою думку, тож сказала:

— Ну що, жалкуєш?

Старший туси простягнув руку, щоб відкинути полу одягу дружини, й видав при цьому звіриний рик. Проте цей звук, а також запах спирту, що йшов з рота туси, викликали в неї болючі спогади, тож вона зіштовхнула старого зі свого тіла й сказала:

— Ти — бидло! Ти вже змусив мене отак народити сина! Котися звідси!

Туси нічого не хотів говорити, адже його мучило пекуче бажання. Відтак він пішов до кімнати Янгджоми. Та саме медитувала, дихаючи щоразу глибше й довше, коли до неї вдерся туси.

У цей час моя дружина також лежала, притиснута тілом старшого брата.

Мене ще раз пронизав біль. Він, мов стріла, увійшов у груди, ненадовго затримався в серці, а потім, мов птаха, цвірінькаючи, вилетів зі спини.

Чоловіки й жінки в цих парах так шматували одне одного серед білого дня, що аж розхитали замок. Я, закривши очі, розхитувався разом із замком. Здалеку долинув гуркіт грому й замок захитався ще дужче. Тож спочатку я сидів там і розхитувався з боку в бік, ніби дерево на вітрі, а потім почав підстрибувати знизу вгору, мов ячмінна зернина в ситі.

Коли підстрибування припинилося, до кімнати заскочили Санг’є Дролма і її срібляр. Срібляр був сильною людиною, тож я й незчувся, як опинився в нього на спині. Незабаром ми вже були на зовнішньому майдані. Мій батько і його третя дружина, а також мій старший брат і моя дружина майже голі повибігали з кімнат під пильні погляди людей — ніби навмисне так, щоб заявити всім, що цього разу землетрус викликали вони своїм шаленством серед білого дня. Натовп унизу вигукнув: «Хе!..» — і це було дуже схоже на звук, що долинав з-під землі перед землетрусом, — хоча й глухий, але всі відчували його ні з чим не зрівнянну силу.

Обидві пари спинилися на сходах, наштовхнувшись на цей звук, і не наважувались спускатися далі. Тільки тепер вони усвідомили, що постали майже голими перед натовпом. Для туси це не