Читати книгу - "Коли курява спаде"

Земля знову захиталась і в повітря скрізь піднялася курява. Обидві пари на горі будинку хитавицею кинуло на підлогу. У цей момент почувся сильний шум, ніби над головами в нас розверзся водоспад, — це обвалився один кут високої зброярні в замку Мерці. З неба, мов у розірваному сні, посипалося каміння й шматки деревини, а глина, що склеювала це каміння й дерево в міцну фортецю, під час цих коливань перетворилась на стовп куряви, що піднявся аж до неба. Усі розтягнулися на землі, проводжаючи очима в небо цей вертикальний стовп. Я подумав, що, дивлячись на цю куряву, всі ніби бачать, як у небі зникає щось, що належало родині Мерці. Коли курява розсіялась, зброярня, хоч і без одного кута, по-старому стриміла в блакитному небі, явивши тепер свої закурені внутрішні стіни. Якби земля струсонула її ще пару разів, вона би, напевне, впала.

Однак хитавиця пішла кудись далі.

А здійнята нею курява спала.

Туси Мерці й старший панич знову постали перед нами вже в опорядкованому одязі, однак обидві жінки десь зникли. Вони вийшли перед замок і сказали до натовпу, що простягнувся на землі: вставайте, поштовхи вже пройшли. Коли я підводився, старший брат навіть підтримав мене й сказав:

— Поглянь на себе, ти завжди мішаєшся із прислугою, навіть обличчя в тебе все в землі.

При цьому він витягнув з-за пазухи шовкову хустинку й витер обличчя молодшого брата-дурника, після чого розгорнув хустинку переді мною: так, на ній дійсно виявилося чимало пороху.

Брат-дурник підняв руку й відважив йому ляпаса.

Тоді на його обличчі розумної людини повільно проступив синьо-червіньковий відбиток руки. Він, зі свистом втягуючи прохолодне повітря, схопився рукою за те місце на лиці, яке боліло, й сказав:

— Дурню, я щойно жалів тебе, через те, що твоя дружина — непорядна жінка, однак тепер я радію, тепер я радію, оскільки я мав твою дружину!

Він хотів завдати болю своєму молодшому брату, який становив колись для нього величезну загрозу. Зазвичай такий біль навіть розумну людину перетворював на дурну, а що вже казати про мене. Однак сьогодні все було інакше, адже я вдягнув червінькове вбрання. Тож тепер я відчув силу цього вбрання, і вона змусила мене повернутись і піти нагору, незважаючи на цього зухвальця. Я попрямував до своєї кімнати й зайшов усередину. Тхарна, як і раніше, сиділа біля дзеркала, однак уже без того замріяного виразу на обличчі, який був у неї до землетрусу. Її мимоволі охопило тремтіння:

— О Небо, звідки взявся цей холодний вітер?

Я почув свій голос:

— Котися з моєї кімнати, адже ти більше не моя дружина. Чалапай звідси до нього.

Тхарна повернулась і я був радий побачити на її обличчі страх. Однак вона вдавала, що вона спокійна й, посміхнувшись, сказала:

— Чому ти все ще в цьому дивному одязі? Давай його змінимо.

— Котися звідси.

Тоді вона заплакала:

— Зніми свій одяг, він мене лякає.

— А спати з братом свого чоловіка ти не боялася?

Вона впала на ліжко і, потайки дивлячись одним оком на мене, іншим заплакала. Мені це не сподобалось, адже я хотів, щоб вона плакала обома очима.

— Напиши листа своїй матері, — сказав я, — і розкажи, як ти почувалася, коли під час землетрусу стояла голою перед людьми.

Вона не кохала мене, однак і не мала стільки мужності, щоб піти жити до старшого панича в родині туси. Навіть якби вона й наважилась, боюся, що розумний старший панич теж не мав би стільки мужності. Коли я послав людину, щоб покликали літописця, вона справді заплакала обома очима.

— Який та жорстокий! — сказала вона. — Щойно рот відкрив, як почав говорити такі жорстокі речі!

Так, я знову почав говорити! Причому відразу ж сказав таке, чого ніколи не міг сказати раніше. Це мене дуже потішило.

Тхарна хотіла лягти в ліжко, однак я скинув її ногою.