Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— А що, як ти гадаєш, там сталось? — запитала його Боббі.

— Маневрові двигуни відпрацювали своє, і корабель утратив рівновагу.

— А міг би ти уподібнити наш курс до того? Це, звісно, якщо ми зважимось на таке?

Алекс уперся кінчиком язика в зуби й побажав, щоб Наомі відгукнулася. Щоб дала знак наздогад того, що вона жива. Щоб не довелося йому важити і кораблем, і своїм життям, і життями людей, що поруч нього, аби тільки порятувати... чийсь труп?

— Та коли б щось розумнюще придумати...

Добув тактичний дисплей. Ось «Смугач» зі своєю хмарою торпед, якими нема в кого стріляти. Он «Чецемока» ганяється за своїм хвостом, немов собака, що добряче переїла, й таке завдання їй геть не до снаги. А ген, удалині, оонівський флот гальмує, підлітаючи від Сонця, аби лягти на відповідний курс, а там он «Росинант» прямує туди ж таки, але від Поясу. І все сходиться докупи саме в цій точці: й керівник ОПА, і прем’єр-міністр Марса, й найдобірніша кавалерія Авасарали — бо саме тут перебуває Наомі Наґата, й, поки Алекс і Голден зводять подих, ті й собі прагнуть передихнути.

Екран засвітився: надійшло повідомлення. Але не від «Чецемоки». Алекс його прийняв, і на екрані з’явився Голден. Аж чотири секунди капітан не робив нічого, а тільки дивився в камеру й чухав носа. Видно було: стомлений, схуд. Десь так і сам Алекс почувався. А тоді Голденове обличчя розцвіло усмішкою, і він знову став схожий на самого себе.

— Алексе! Добре. Скажи мені, що там нам світить.

— Ну, відколи їхнє радіо вимкнулось, ми не отримували нових повідомлень. Але, якщо оте повідомлення не було випадковістю, то це скидається на найгіршу дефініцію отого «володію ситуацією». Цей загадковий корабель наче й не перекидається, але воно з біса на те схоже. Він так ловить свого хвоста, що нелегко буде й доступитися до нього. Але в мене визріває ідея. «Смугач» не так сконструйований, щоб приставати шлюз в шлюз до іншого судна. От мов така мандра, що маєш приземлитися в ангар. Але ми маємо скафандри, для мене й для Ната. Прем’єр-міністра себто. Він попросив мене, щоб я так його звав, то я так його й зву: Нат. Тільки не ревнуй. Ну, я міркую так, що ми введемо «Смугача» в центр кола, що описує Наомі, щоб носом догори, а задом донизу, а тоді й покотимося в її ритмі й по її колу. Потім, якщо нічого лихого не трапиться, ми пошлемо когось у її шлюз. Не певен, чи це спрацює, але поки що нічого ліпшого я не вимізкував.

Він похилився вперед, поки промінь лазерного зв’язку пробіг чотири світлові секунди до «Росинанта», а тоді ще чотири назад. Якщо судити за обрисами Голденового обличчя, той, мабуть, зносив щось більше за одну g. Навіть якби «Чецемока» не пішла у той свій чудернацький спін з вихилясами, все одно саме «Смугач» перший опинився б коло неї. А Голденів тимчасовий пілот таки поставить Алексові келих пива, якщо тільки не вискочить на них щось нове й несподіване. Але він сподівався, що нічого такого раптового не станеться.

П’ять секунд минуло. Й він згадав, що хотів сказати капітанові про броньований костюм Боббі. А не сказав цього тому, що не хотів уривати Голдена, бо тоді довелося б іще кілька секунд чекати, поки він відповість й докінчить свою думку. Коли говориш із затримкою в часі, головне — чемненько дочекатися й собі на слово.

— Можемо перевірити цю ідею на практиці, чом би й ні, — провадив Голден. — Якщо схоже на те, що ми могли б це зробити, то ми, хай-но прибудемо, поставимо «Росі» на ваше місце. І як треба буде врізатися через корпус, то й це зробимо. Ви отримали хоч який знак від Наомі?

— Ще ні... — почав Алекс, але тут-таки з’ясувалося, що Голден не договорив, а тільки хотів зробити новий вдих.

— Бо оте «Скажіть Джеймсові Голдену, що я володію ситуацією» є непевним у багатьох планах. Я перевірив голосовий профіль того повідомлення, що надійшло з «Чецемоки»... ну, власне, Фред перевірив. Бо мені це й на думку не спало. Хай там що, а те, як вона вимовила «Джеймс Голден» у тому своєму першому повідомленні, де вона застерігає про несправну камеру приводу, і як вона це вимовляє в цьому, новому? Абсолютно так само. Фред гадає, що нове повідомлення може бути підробкою. Але ж як його змінено перед самим вимкненням... Як на мене, тут дещо є, Алексе. Але я не знаю, що саме.

Цим разом Алекс дочекався, поки Голден точно договорить, а вже тоді й своє сказав.

— Ми не отримали жодного знаку, але мені здалося, ніби хтось намагався підняти прапор над кораблем. Й оце кружляння колами мені зовсім не здається чимсь подібним до Троянського коня. Що цим можна досягнути? Хіба що всяк, хто там на кораблі, повеличається трохи цим своїм ніби подвигом, перш ніж підняти руки вгору. Коли чесно, капітане, то я й сам не знаю, що воно таке — оте, що перед моїми очима. І навряд чи ми дізнаємось, поки не захопимо когось із тих, що на тому кораблі.

Ще вісім довгих секунд, поки промінь туди й сюди.

— Мені просто нестерпно думати, що вона, мабуть, там усередині, а корабель некерований, а ми тільки сидимо та трусимось у той час, коли вона потребує нас. Мені просто нестерпна думка, що ми прилетіли, ми тут, поруч, а через ці наші загайки втратимо її. Знаю, звучить це трохи божевільно, але ж і сам я наразі трохи мов несповна розуму. Я все думаю, що ця крутнява могла жбурнути її, вдарити об стіну, а мене немає поруч, і я нічим тут не можу зарадити.

— Атож, не схоже це на викиди барахляного двигуна, — сказав Алекс. — Якщо двигун нормально працює, тоді не буває бічних поштовхів. Тож коли є стабільний невеликий спін, він штовхає тих, хто позад його центру, додолу, а хто попереду — того вгору. Але ж усе це якось пов’язане з поштовхом від приводу, тож ми тільки те й спостерігаємо, що...

— Алексе! — гукнула Боббі. — Є дещо нове.

Він крутнувся на своєму кріслі, потім обернувся до