Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

Чимало минуло довгих хвилин, перш ніж хмари й дощ зблякли на екрані. Вже й блискавка лишилася позаду. А тоді вже й прозирнули, крізь безвиразну сірість, перші блискучі зорі. Еймос засміявся й запугукав, але чомусь ніхто його не підтримав. Як розгледівся надовкола, то й видалося йому, що він чи не єдиний з усього цього народу лишився притомний. То й він лишився лежати, за компанію з усіма, чекаючи, коли вони вийдуть на орбіту й відпаде зайва гравітація, що від прискорення.

А зорі мало-помалу все яскравішали, померехтівши спочатку покрізь засмічену піщинками атмосферу. Та ось і перестали моргати. Показався Молочний Шлях — мов яка темна, але підсвічена ззаду, хмара. Гравітація, що від прискорення, ослабла, то він звівся на ноги. Довкола нього й інші почали приходити до тями. Хлопець-із-Шарфом та інші понесли Буч до ліфта й медвідсіку, гадаючи, що має ж бути щось таке на цьому «Чжан Ґуо». Стоуксове товариство поводилося по-всякому: хто сміявся, хто плакав, а хто витріщався на стіни спантеличено чи непорозуміло. Еймос обмацав себе, чи немає ран, але, якщо не рахувати чотирьох глибоких подряпин на лівому стегні, походження яких не міг пригадати, був він у повному порядку.

Він перемкнув ручний термінал на відкритий канал.

— Говорить Еймос Бертон. Ви там, хлоп’ята-дівчата, не заперечуєте, щоб я заскочив на оперативку?

— Можеш підходити, Бертоне, — відказав Ерік. У голосі його чувся хіба лиш легенький натяк на зверхність. Це збереження обличчя мало, звісно, швидко набриднути Еймосові, але цієї миті він відчував таку піднесеність, що й не зважав на подібні дрібнички.

Оперативна палуба вражала показною розкішшю. Протисколка хотіла здаватися червоно-оксамитовими шпалерами, а освітлювали приміщення ряди срібно-золотих бра на всіх стінах. Ерік сидів у капітанському кріслі. Його здорова рука рухалася по клавіатурі на його колінах, а слабка ручиця трималась за ремені безпеки. Кралюся перебувала в навігаторському кріслі: очі заплющені, уста блаженно усміхнені.

— Падай в крісло! — сказав йому, осміхаючись, Ерік. Давній його друг, а не якийсь там кримінально-босяцький бос, котрий мусив указувати Еймосові на його місце. Ось він перемкнувся на корабельну систему: — Приготуйтеся до маневрів. Повторюю: приготуйтеся до ма­неврів.

— Вони ж цього не тямлять, — мовив Еймос, прив’язуючись перед комунікаційною панеллю. — Бо це просто щось таке, що вони чули в кіношках.

— Поки що й цього досить, — запевнив Ерік.

І крісла змістилися під ними, бо маневрові двигуни розвернули корабель. Поволі завиднів місяць, із тилу підсвічений сонцем. Як силует, мав він вигляд чорного диска, лиш з одного боку білів крайчик та ще мереживо міських вогнів. Кралюся тихо засміялась, мов струмок зажебонів; очі вже розплющені, пальці на устах. Ось заблищали на її очах сльози.

— Ти вже й не думала, що побачиш це знову, правда, Кралюсю?

— Така краса! — мовила вона. — Все таке гарне. А я й не думала, що побачу це ще хоч раз у житті.

Якусь хвилю всі вони мовчали, а тоді Ерік увімкнув краєвид, помалу його знижуючи. Внизу вони побачили Землю-замазуру: щось біло-сіре. Де мали б світитися непогасними вогнями континенти, виднів лиш розсип невиразно-блідих жаринок. Моря були заховані від очей, і так само й земля. Поховальний саван покрив планету, й вони добре знали, що під ним діється, що криється.

— Брр! — тільки й видав Ерік, уклавши в це увесь свій захват і відчай.

— Атож, — мовив Еймос. Усі троє надовго помовкли. Колиска людства і всього життя в Сонячній системі була прекрасна і в своїх смертельних корчах, і ніхто з них не сумнівався в тому, що саме постало перед їхнім зором.

Та ось їхню мовчанку порушила система зв’язку. Еймос прийняв виклик, і на високопріоритетній панелі з’явилася молода жінка в однострої військового флоту ООН.

— «Чжан Ґуо»! До вас звертається База Місяця. У нас немає схваленого плану на ваш приліт. Знайте: цей простір перебуває в режимі воєнного обмеження. Негайно ідентифікуйтесь — або ми відкриємо по вас вогонь!

Еймос відкрив канал.

— Вітаю вас, База Місяця! Мене звати Еймос Бертон. Ми не збиралися наступати нікому на п’яти. Якщо є там біля вас така особа, як Крісджен Авасарала, то я певен: вона поручиться за мене.

Розділ сорок шостий. Алекс

– Агей, ви там, на «Чецемоці»! Привіт! Це говорить Алекс Камаль, тимчасово зі «Смугача». Наомі? Якщо ти там, я б радий був отримати від тебе якийсь знак. Хотів би я допевнитися, що це справді ти там, перш ніж ми висадимось, аби тебе забрати. Трохи дивно поводиться твій корабель, то ми трохи нервуємось. Ну, а якщо там немає Наомі Наґати? У мене наразі п’ятнадцять торпед націлено на цю «Чецемоцю», отож ви, хто там сидить, ви будьте ласкаві та й переговоріть зі мною.

Алекс вимкнув мікрофон, потер щоку. Наразі вони дрейфували, узгодивши свій курс із курсом того загадкового корабля, що обертався за якихось лиш п’ятдесят кілометрів вище них на приблизній Z-вісі. Сонце, набагато більше, ніж він хоч коли бачив із Марса, так розігрівало їхній пінас, що їм доводилося витрачати забагато енергії на охолодження. З-за його плеча Боббі дивилася на той самий екран.

— Недобрий це має вигляд, — зазначила вона.

— Атож, недобрий.

Ще коли він був хлопчиком на Марсі, його друзі часом придумували невеличкий феєрверк. Брали відтинок лампи-рурки, рудничний цвях та одноразовий двигунчик ракети. Прицвяховували рурку одним кінцем до стіни, до другого кінця приклеювали ізострічкою чи епоксидкою ракетний двигунчик, але так, щоб викид був спрямований в один бік. І, як запустити двигунчик, то вся та штука ставала колом обертового вогню й диму, крутячись навколо своєї осі, причому рурка оберталася так швидко, що й не встежиш оком, а викиди двигунчика блискали й аж засліплювали. Інколи двигунчик бува відірветься та як поскаче коридором! Тоді бережись, хто опиниться поруч... Міг відлетіти й цвях. Та найчастіш лишалися тільки подряпини та підпалини на стіні, що доводило двірників до нестями.

Хлопці чомусь називали ці штуки вогняними ласицями. Чому — Алекс так і не дізнався.

Оце ж і «Чецемока» над ними крутилася, мов така вогняна ласиця. Вона не зовсім переверталась, але коло, яке вона описувала, було досить щільне. Все те прискорення, яке вона була напрацювала, коли мчала на повній швидкості до