Читати книгу - "Україна-Європа"

«Они, наверное, считают себя героями, – пытался понять репортер, – но герои идут в бой с открытыми лицами, а не закрывают их масками». Эти, в масках и с георгиевскими ленточками, оставив себе кошельки и документы, спрятали свои коротконосые «Макаровы» и убрались восвояси на мощных джипах.

– Это вас, милая девушка, с Восьмым марта! – криво усмехнувшись, сказал журналистке милиционер на ближайшем посту между Севастополем и Симферополем. Здесь явно знали о происшествии со стрельбой.

– Они все против нас! Они все заодно! – прошептала девушка, размазывая слезы по щекам.

Диагноз ее спутникам смогли поставить только в Киеве. Сломанные ребра, пробитое легкое, травмы головы.

Через несколько дней она сидела в вагоне. Поезд увозил ее в Киев. Она была не одна. Ее мама обреченно смотрела в мокрое от дождя окно, а ее дочь перелистывала разноцветные страницы детской книги. «Меня не били, – думала журналистка, – но убили морально». Ей нужно было привыкать к новому для себя положению. «Беженка», – впервые сказала она себе. Поезд убегал от неизбежности в неизвестность. Но это была неизвестность не темной, а светлой стороны. «Все будет хорошо-хорошо-хорошо», – уверенным тамтамом отбивали колеса. И она задремала под этот ритм с блуждающей улыбкой на лице.

© А. Цаплиенко, 2014

Валентин Чемерис

Гуля орел, гуля сизий та й попід небесами…

Зевс – сам Зевс! – якось так захопився однією красунькою на ймення Європа, дочкою фінікійського царя Агенора, так захопився, що вирішив…

Так, так, викрасти юну царівну. Для особистого, так би мовити, користування. І що з того, що Зевс – верховне божество, (правда, лише у греків, які тепер називають давніми, але ж – верховний!), батько богів і людей, глава олімпійської сім'ї богів, що йому, мовляв, не по чину бігати за спідницями і закохуватися у гарненьких дівчат та жіночок, наче простий смертний парубок.

Вгледів Європу і білий світ йому без неї, без Європи, враз немилим став. А те звабне дівчисько ще й кепкувало з батька богів – старий, мовляв, дідуган!.. От Зевс і вирішив тому дурному дівчиську довести, що ніякий він не старий дідуган, а, як пізніше скаже Котляревський про Енея, що той «був парубок моторний і хоть куди козак…» Ще й на всеє злеє вдавсь проворний…

Допомогло Зевсу й те, що безтурботна Європа безпечно гуляла собі морським узбережжям, сама-самісінька і без царської охорони. От Зевс перевтілився – що там для нього – в прекрасного білого бика, підстеріг і викрав царівну. На спину собі (дівча те й крикнути не встигло) – і в море – алюром! На його спині – на спині в білого бика Європа перепливла море, а вже на острові Кріт, згоряючи від любовного нетерпіння, Зевс переспав з нею – раз, вдруге, втретє… Європа – діватися нікуди, – змушена була народити йому кількох синів – ось так.

З часом сюжет той – викрадення Європи – став вельми популярним в античні часи, у пізніші – вазовий та настінний живопис, картини. Хто тільки не писав на тему викрадення Європи – Тінторетто, Веронезе, Тиціан, Рембрандт, Тьєполо, Клод Лоррен, В. Серов (Костянтин Федін навіть напише роман «Викрадення Європи»).

Пилип Орлик, гетьман України, брати приклад із Зевса та викрадати кралечку Європу, звісно, не збирався – мав любу дружину, якій був вірний все своє невгамовне життя, а ось зробити її, Європу, як велику частину світу, на якій розташувалося чи не сорок держав, – захисницею України, ба, навіть її посестрою, – так.

Вже тоді, в ті далекі часи він одним з перших все робив, життя своє заради цього поклав на вівтар свободи, аби Європа допомогла Україні здобути волю і кращу долю.

Звідтоді ось уже третє століття погляди українців звернені до Європи. Як до останньої надії «вийти в люди».

Пилип Орлик…

Сьогодні Ясси[69] – місто в Румунії, адміністративній центр однойменного жудеця, населення десь біля 350 тисяч чоловік. Другій населений пункт за кількістю мешканців після Бухареста. За етнічним складом – 98,5 % – румуни (дані на 2002 рік), решта – цигани, євреї, греки, угорці, німці та інші народи. З 1565 по 1862 рік Ясси були столицею Молдавського князівства. (Один з молдавських господарів Дмитро Кантемір навіть присягався на вірність Росії.)

Серед відомих людей Ясс і нині в тамтешніх краях називають Орлика Пилипа Степановича.

Так, так, державний діяч України, найближчий соратник гетьмана Мазепи, після передчасної смерті якого був у Бендерах проголошений гетьманом Правобережної України…

А втім, державний діяч, це сьогодні так титулують пана гетьмана Орлика в незалежній Україні, а зовсім ще недавно…

Орлики – український старшинський рід кінця XVII – початку XVIII ст. Пилип Орлик (1672–1742) – генеральний писар (1702–1708), один із співучасників зради І. Мазепи. Після Полтавської битви 1709 року втік до Туреччини. Згодом був проголошений «гетьманом». У 1711 році разом з кримськими татарами брав участь у нападі на Україну. З 1714 року перебував у Швеції, Німеччині, Польщі, Франції, Туреччині, намагався підбити їхні уряди на збройну інтервенцію проти Російської держави.

Григорій Орлик (1702–1759) – син Пилипа Орлика. Продовжував зрадницьку політику свого батька. Після поразки Туреччини в російсько-турецькій війні (1735–1739) виїхав до Франції, де намагався схилити її уряд до боротьби проти Росії. Служив у французькому війську, дістав титул графа і чин генерала. В історичних думах український народ затаврував Орликів, як зрадників», – УРЕ, т. 8, стор. 59.

Нібито українському народові більше нічого було робити, як складати «Історичні думи», у яких він «таврував Орликів». (Думи такі й справді створені, але не українським народом, а перекинчиками-заробітчанами на замовлення тодішньої компартійної ідеології, а вже вона ті «українські думи» видавала за буцімто народні.)

Такий уже був писаний і неписаний закон за панування комунізму в Україні: всіх українців, які виступали за незалежність України – бодай навіть від російського царату, – незмінно таврувати зрадниками і ворогами. Щоб кожна згадка їхнього імені – наприклад, Мазепи, – не обходилась без стандартного ярлика: зрадник. Мовляв, якщо він виступав за незалежність України, значить, виступав проти свого народу, зраджував свій народ, який спав і бачив себе в російському ярмі…

Не уникнули цих ярликів і Пилип Орлик зі своїм сином Григорієм. За панування, мається на увазі, комуністичної ідеології в Україні Радянській. Бо не просто виступав за вільну від російського царату Україну, а й був одним з тих, хто найвірніше підтримував «зрадника» Мазепу.

Ніхто інший, як Пилип Орлик сказав, як поклявся:

«…природа моя,