Читати книгу - "Україна-Європа"

Це він, Пилип Степанович Орлик, мав на увазі Івана Степановича Мазепу і все життя вірно дотримувався цієї клятви. І був сподвижником І. Мазепи і до кінця свого життя полишився вірним своєму патронові і благодійнику та був продовжувачем його справи – боротьби за державний суверенітет України-Гетьманщини.

Він походив з давнього роду чеських баронів Орликів. Одна з гілок якого ще за доби Гуситських воєн (перша половина XII ст.) переселилась до Польщі (до того вони жили в Угорщині й Моравії), а згодом облаштувалася в Литві. Там 11 жовтня 1672 року в селі Касуті під Вільнюсом і народився Пилип Орлик, якому в майбутньому судитиметься стати не просто українцем, а – українським гетьманом. Юний Пилипко вже досягнув отроцького віку, що настає між дитинством і юністю, як сім'я переїхала до Києва. Пилипка віддали вчитися до Києво-Могилянської академії, де він, добре на той час знаючи латину та інші мови,[70] вивчив ще й українську – та так, що вона йому на все життя стала рідною.

Закінчивши навчання, Пилип залишився в Україні, де й розпочав службу канцеляристом, що приведе його до посади генерального писаря в уряді Мазепи, а потім і до гетьманської булави.

Ось так і започаткувався рід українських Орликів.

До речі, зберігся оригінал диплома імператора Фердинанда від 12 липня 1624 року, виданий одному з предків українського гетьмана, – «графові Орликові з Моравії», – в якому, між іншим, пояснюється, що «Орлик слов'янською мовою означає Орла…»

Дружиною його була Ганна – дочка полтавського полковника Павла Герцика. Син Григорій – генерал-лейтенант французької армії.

Всього в сім'ї було семеро дітей.

До всього ж був ще й письменником. Автор багатьох поетичних творів, книг, публікацій, в тім числі й таких, як «Алкид Российский» (панегірик І. Мазепі, 1695); «Щоденник мандрівника» (щоденники він писав польською та французькою мовами).

Був блискучим оратором, чудовим співбесідником, філософом – чи, як тоді казали, любомудром.

Після закінчення академії був писарем (секретарем) Київської духовної консисторії. З 1698 року – на гетьманській службі: писар, з 1702 року – старший воєнний канцелярист, керуючий справами гетьманської воєнної канцелярії, з 1706 року – генеральний писар. Повністю підтримував політику гетьмана Мазепи, в тім числі й перехід його на бік шведського короля Карла XII – був посвячений в цей план ще в 1707 році, за рік до його реалізації. Виконував усі найважливіші дипломатичні доручення Мазепи.

Автор «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорозького війська» – пам'ятки політико-правової думки, в якій вперше в європейській традиції закріплено принцип поділу гілок влади.

Перебуваючи в еміграції більше тридцяти років, своє життя присвятив справі боротьби за Українську державу.

Пилип Орлик поставив на карту все і в першу чергу – набутий ним матеріальний достаток, що його він тоді втратив заради втілення в життя великої ідеї Мазепи про незалежну самостійну Українську державу. Ризикуючи життям, він залишався вірнім їй і зберіг відданість гетьману під час найтяжчих випробувань, коли однодумці й прибічники Мазепи кидали його й просили в Петра милості та вибачення.

Після Полтавської катастрофи Орлик, його дружина й родичі пішли за Мазепою у вигнання, долаючи великий і тяжкий шлях до тодішніх володінь Туреччини. Разом з ним в липні 1709 року прибув до Бендер і залишався його вірним помічником гетьмана до останнього подиху в цьому світі.

Сьогодні Бендери (від перськ. гавань, пристань) – місто у Східній Європі, розташоване на річці Дністер, на території, що контролюється невизнаною Придніпровською Молдавською Республікою в межах держави-члена ООН Молдови. Це – головний порт на Дністрі, найбільший залізничний вузол Придністровської залізниці. В Молдавії іноді використовується і стара назва міста – Тигіна. Центр міста – будинки кінця XIX – початку XX ст., на околицях – сучасні житлові комплекси. В місті багато історичних та архітектурних пам'ятників.

У радянських енциклопедичних виданнях зазначалося, що в Бендерах бували (після переліку історичних та архітектурних пам'ятників) І. П. Котляревський (1806), О. С. Пушкін (1812). Про те, що в Бендерах у 1708 році був гетьман І. С. Мазепа, де жив і помер, у радянських енциклопедіях – ані слівця. Про це сьогодні є дані в Інтернеті: «В 1709 році в Бендерах помер український гетьман Іван Мазепа, який втік сюди разом із шведським королем Карлом XII…»

ПЕТРО І ЗАПРОПОНУВАВ 300 ТИСЯЧ ТАЛЯРІВ ЗА МАЗЕПУ

Все було скінчене 27 червня (8 липня н. ст.) 1709 року…

Днем раніше Карл XII під час розвідувального маневрування був важко поранений в ногу. Хоч він і залишився на полі бою, але командування передав фельдмаршалові Реншільду. Пан фельдмаршал не встиг і командування прийняти, як десь біля 11 годин перед полуднем битва (мається на увазі під Полтавою) закінчилася цілковитою поразкою шведів. Вони втратили близько 10 тисяч забитими, в полон потрапило близько З тисяч вояків і старшин, у тому числі й сам фельдмаршал Реншільд та перший міністр граф Піпер. (Московська армія втратила вбитими й пораненими близько 4,5 тисячи). Та ж частина шведської армії, що не попала в полон, під командуванням генерала Левенгаупта кинулась вниз Ворсклою до Переволочної, а вже там Карл XII, Мазепа й кошовий отаман Гордієнко з невеликою охороною (близько 3 тисяч шведів і козаків) переправилися на правий берег Дніпра та й подалися до турецьких володінь. Тоді як армія Левенгаупта мусила капітулювати і здатися Меншикові в полон. (Козаки, що були в армії Левенгаупта, згідно з п'ятим пунктом капітуляції мали бути видані росіянам – більшість з них були страчені на місці, інших пізніше зашлють до Сибіру.)

Разом з Карлом XII, із військовиками та козаками, котрі охороняли короля, і своїми людьми гетьман Іван Мазепа прибув до Бендер 1 серпня, де його з монаршими почестями прийняв турецький генерал-губернатор, по-їхньому – сераскієр.[71]

– Рішення його величності, – почав урочисто генерал-губернатор, і турки виструнчилися й закам'яніли – адже мова йшла про його величність султана Оттоманської імперії, котрий хоч і владарює в Стамбулі, але кожну мить перебуває в будь-якому куточку імперії, незримий, але всемогутній. – Рішення його величності, – ще урочистіше повторив сераскієр, – таке: пана гетьмана Мазепу всі мають вітати і ставитись до нього з великою пошаною, як до нашого гостя! А отже, ставитись до нашого гостя, як до нас особисто.

Витримавши паузу, додав на все тій же високій урочистій ноті:

– Цар московитів Петро Перший вже випередив пана гетьмана – його посланці просять видати їм пана гетьмана – не за так, а