Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

вважати своє обдарування провиною. Я — перша людина, яка не кається через власні чесноти і не дозволяє використовувати їх, як інструменти для власного знищення. Я — перша людина, яка не збирається ставати мучеником від рук тих, хто прагне моєї смерті заради привілею підтримати їхнє життя. Я — перша людина, яка сказала їм, що вони мені не потрібні, і поки вони не навчаться торгувати зі мною, обмінюючи цінність на цінність, муситимуть існувати без мене, так само, як я існуватиму без них. Тоді вони зрозуміють, хто кого насправді потребує, — якщо людське виживання є критерієм, то чиї умови визначатимуть шлях виживання.

Склавши план і маючи намір, я зробив те, що впродовж усієї історії робилося за замовчуванням. Завжди існували люди розуму, які починали страйк з відчуття протесту та відчаю, але вони самі не розуміли значення своїх дій. Люди, які покидають суспільне життя, щоб думати, але не ділитися своїми думками; люди, які вирішують виконувати роботу безіменних прислужників, зберігаючи для себе самих полум’я власного розуму, не маючи змоги надати йому реальної форми, відмовляючись принести його у світ, бо нехтують ним; люди, охоплені відразою; люди, які відрікаються, ще не почавши; люди, які відмовляються, але не здаються; люди, які діють не на повну силу, обеззброєні тугою за ідеалом, якого так і не знайшли, — всі ці люди страйкують проти дурощів, проти вашого світу і ваших цінностей. Але, не розуміючи власних цінностей, вони не намагаються їх відшукати, перебуваючи серед темряви безнадійного, але справедливого обурення. Ці люди й не знали, що правильно, не знали, що конкретно становить їхнє бажання, вони віддали вам владу над реальністю, поступилися спонуками власного розуму — і, сповнені гіркоти, загинули серед марноти, оскільки повстали, так і не зрозумівши, що є об’єктом їхнього повстання: як коханці, які ніколи не віднайшли своєї любові.

Сумнозвісні часи, які ви називаєте Темними Віками, були ерою, коли розум страйкував, коли талановиті люди ховались у підпіллі, де їх ніхто не міг знайти, таємно навчалися — і помирали, знищивши плоди своєї праці. Лише кілька хоробрих мучеників вижили, щоб продовжити існування людського роду. Кожен період, коли правили містики, був ерою застою і потреби, коли більшість людей страйкували проти існування, працюючи за жалюгідні копійки, яких не вистачало навіть на найнеобхідніше. Вони віддавали своїм володарям якісь мізерні крихти, відмовлялися думати, ризикувати, виробляти, адже їхні прибутки і остаточне право на правду та помилки були примхою якогось позолоченого дегенерата, який дістав санкцію верховенства над розумом якимось божественним чином та завдяки милості ціпка.

Перебіг людської історії — це низка таких затьмарень на стерильних проміжках з ерозією від релігії та насильства, з кількома короткими спалахами, коли вивільнена енергія людей розуму творила чудеса, на які ви витріщались, якими захоплювались, — але ці спалахи миттю згасали.

Але цього разу вони не згаснуть. Гра містиків добігла кінця. Ви зникнете у власній нереальності. А ми, люди розуму, виживемо.

Я покликав на страйк тих мучеників, які ніколи ще вас не покидали. Я дав їм зброю, що її так їм бракувало: знання про їхню власну моральну цінність. Я навчив їх, що світ належить нам, хоч би коли ми забажали заявити про своє право на нього; належить завдяки чеснотам і славі того факту, що й належить Мораль Життя. Ці видатні жертви, що створили короткочасне літо людства своїми дивами, промисловці, завойовники матерії, не збагнули природи свого права. Вони знали тільки, що їм повинна належати влада. Я навчив їх, що також і слава.

Ті, хто вважає нас підлеглими містиків, які запевняють у своїх надприродних здібностях, ті, хто, наче стерв’ятники, кишать, розграбовуючи останні пенні, і все одно цінують ворожок вище за тих, хто заробляє статки; ті, хто зневажливо називає бізнесменів ницими, а натомість розхвалює кожного позера-артиста, — нехай знають, що підґрунтя їхніх критеріїв затягнуте містичними міазмами, що піднялись із прадавніх боліт, що той їхній культ, який проголошує бізнесменів аморальними через факт, що вони підтримують існування всіх людей, — це культ смерті. Ви кажете, що хочете піднятися над вульгарними потребами тіла, хочете припинити обслуговувати власні фізичні пожадання. Хто поневолений своїми фізичними потребами: індус, який працює від світання до смеркання, орючи плугом землю, щоб заробити свою чашу з рисом, чи американець на тракторі? Хто завойовник фізичної реальності: людина, яка спить на ліжку з цвяхами, чи людина, яка спить на матраці з пружинами? Що є пам’ятником торжеству людського духу над матерією: побиті міллю халупи на берегах Ґанґу чи нью-йоркський обрій Атлантики?

Поки ви не відповісте на ці запитання, поки не навчитесь із побожною шанобливістю підводитися, бачачи досягнення людського розуму, ваше існування на цій землі — яку ми любимо і яку не дозволимо проклясти — буде нетривале. Вам не вдасться непомітно прилаштуватися збоку, щоб жити далі. Я пришвидшив перебіг подій і дав вам можливість зрозуміти сенс відплати, яку ви збиралися перекласти на чужі плечі. Тепер залишки вашої життєвої сили відберуть ті, хто поклоняється Смерті. Не вдавайте, наче вас перемогла сувора реальність. Ви зазнали поразки, бо завжди намагались усього уникнути. Не вдавайте, що загинете заради шляхетної ідеї, — ви загинете нікчемною смертю, як ненависники справжньої людини.

Але тим із вас, у кого залишилася дещиця гідності, хто здатен любити своє життя, я пропоную шанс зробити вибір.

Обирайте — чи хочете ви загинути за мораль, у яку ніколи не вірили і якої не практикували. Зупиніться на межі самознищення і обстежте власні цінності, власне життя. Раніше ви вміли складати опис свого майна. Тепер складіть опис власного розуму.

Ще з дитинства ви винувато приховували, що не відчуваєте бажання бути моральними, не хочете віддати себе у жертву, що ви боїтесь і ненавидите свій кодекс, але не наважуєтеся зізнатись у цьому навіть собі, що ви позбавлені тих моральних «інстинктів», які начебто відчувають інші.

Що менше ви відчували, то голосніше кричали про безкорисливу любов, про служіння іншим. Ви боялися, що вони виявлять вашу сутність — сутність, яку ви зрадили, сутність, яку ви ховали, наче скелет у шафі вашого тіла. І ті, хто раніше вас вводив в оману, слухали вас і аплодували, перелякані, що ви можете виявити, що й вони охороняють ту саму невимовлену таємницю. Існування серед вас — це постійне вдавання, вистава, яку ви безперервно граєте одне для одного. Кожен думає, наче він єдиний винний виродок, кожен думає, що ця незбагненна мораль зрозуміла всім, крім нього, кожен фальшує реальність, бо думає, що цього від нього чекають,