Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

Я зрозумів, що саме в цьому і полягала відгадка: у поразці людей чеснот. Але поки вони не дають злу своєї згоди, їм не страшна жодна заподіяна шкода. Я зрозумів, що можу покласти край вашим зазіханням, промовивши подумки одне-єдине слово. Це слово: «Ні».

Я покинув фабрику. Покинув світ. Моїм завданням стало застерігати ваших жертв, передавати їм свій метод і зброю, щоб із вами боротися. Метод полягав у відмові заважати відплаті. А зброєю стала справедливість.

Якщо хочете знати, що ви втратили, коли я звільнився і коли мої послідовники покинули ваш світ, — станьте посеред необробленого поля, десь на безлюдді, де ніколи не ступала нога людини, і запитайте в себе, яким чином ви виживете і як довго протримаєтесь, якщо відмовитеся думати і не матимете нікого поруч, хто міг би навчити, що слід робити; а якщо вирішите скористатися мисленням, то як швидко ваш розум зможе знайти шляхи розв’язання. Запитайте в себе, до скількох незалежних висновків ви прийшли протягом свого життя, скільки часу витратили на роботу, що її навчились від інших; запитайте, чи змогли б ви зрозуміти, як обробляти ґрунт і вирощувати їжу, чи змогли б винайти колесо, важіль, індукційну котушку, генератор, електричну лампу, — а потім вирішуйте, чи справді талановиті люди — це експлуататори, які живуть плодами вашої праці й відбирають у вас те, що ви створюєте, і чи справді вірите ви, що маєте право їх поневолювати. Нехай ваші жінки поглянуть на жінок із джунглів, на їхні зморщені обличчя, маятникоподібні груди, на те, як вони сидять, перемелюючи їжу у мисці, годину за годиною, століття за століттям, а потім нехай запитають у себе, чи «інстинкт створення інструментів» допоможе їм отримати електричні холодильники, пральні машини та пилососи, а якщо ні, то чи хочуть вони знищити тих, хто усе це створив, хоч і не завдяки міфічному інстинктові.

Роззирніться, ви, дикуни, що белькочете, начебто ідеї, створені завдяки людським засобам виробництва, не є продуктом думки людини, а містичною силою, яка породжує мислення. Ви так і не пізнали індустріальної ери, вчепившись за мораль варварських часів, коли жалюгідне людське існування завдячувало рабській праці. Кожен містик завжди прагнув мати рабів, які могли б захищати його від матеріальної реальності, що він її так боявся. Але ви, сміховинні анахронізми, витріщаєтеся незрячими очима на хмарочоси та димові труби навколо і мрієте зробити своїми рабами науковців, винахідників, промисловців.

Коли ви бурхливо вимагаєте володіти засобами виробництва, ви наполягаєте на тому, щоби публічно володіти розумом. Я навчив моїх страйкарів, що єдина відповідь, на яку ви заслуговуєте: «Прийдіть і візьміть».

Ви проголошуєте себе неспроможними приборкати силу неживої матерії, і все ж пропонуєте приборкати розум людей, здатних досягнути рівня, до якого вам ніколи не дорівнятися. Знаєте, що вам ніколи без нас не вижити, і все ж диктуєте нам умови нашого виживання. Кажете, що ми вам потрібні, і все ж зухвало наголошуєте на своєму праві керувати нами насильно — ще й очікуєте, що ми, люди, які не бояться фізичної природи, що викликає у вас такий жах, зіщулимося від вигляду якогось хама, котрий підмовив вас проголосувати за те, щоб він нами керував.

Ви пропонуєте встановити суспільний лад, що ґрунтується на таких принципах: ви нездатні керувати власним життям, але здатні керувати життям інших; ви нездатні існувати на свободі, але здатні стати всемогутніми володарями; ви нездатні заробляти на прожиття за допомогою власного розуму, а натомість судите політиків і голосуєте за них, віддаючи їм усю владу у справах, про які ви не маєте жодної гадки, у науках, яких ніколи не вивчали, у досягненнях, що про них навіть не здогадуєтесь, у гігантській промисловості, де ви, добровільно визнавши цілковиту свою неспроможність, не змогли б виконувати обов’язків навіть помічника кочегара.

Цей ідол вашого культу поклоніння нулю, символ неспроможності — народжений для залежності — це ваш образ людини і ваш стандарт цінності, за чиєю подобою ви намагаєтеся перекроїти свої душі. «Ми просто люди», — кричите ви, виправдовуючи кожен аморальний вчинок, досягаючи стану самоприниження, у якому прагнете дорівняти концепцію «людського» до слабака, дурня, негідника, брехуна, невдахи, боягуза, шахрая, натомість випровадити у вигнання героя, мислителя, виробника, винахідника, сильного, цілеспрямованого, чистого. Так, наче людині притаманно «почувати», натомість мислити — ні, зазнавати краху — людині властиво, але досягати успіху — ні, наче продажність — ознака людськості, а чеснота — ні. Так, наче передумова смерті властива людині, а передумова життя — ні.

Позбавити нас честі, щоб потім мати змогу позбавити багатства. Ви завжди ставилися до нас, як до рабів, які не заслуговують на жодне моральне визнання. Ви прославляєте кожну справу, яка не дає прибутку, і проклинаєте людей, які мають прибутки, що дають можливість існувати неприбутковим справам. Про кожен проект, корисний для тих, хто не платить, ви кажете, що його запущено «в інтересах громадськості». Натомість створювати сервіси для тих, хто платить, — це вже не інтереси громадськості. «Публічна користь» — все, отримане як милостиня. Торгівля вважається кривдою для громадськості. «Суспільне благополуччя» — це благополуччя тих, хто його не заслужив. Тим, хто заслужив, жодне благополуччя не належить. «Суспільний», на вашу думку, — це кожен, кому не вдалось досягнути чеснот і цінностей. А хто їх досягнув, хто створює товари, необхідні вам для виживання, не вважається частиною суспільства чи навіть частиною людської раси.

Яке засліплення дозволило сподіватися, що вам зійде з рук ця суперечлива погань, що ви її перетворили на план ідеального суспільства, коли «Ні» ваших жертв достатньо для того, щоб зруйнувати всю конструкцію? Що дозволяє нахабному жебракові світити ранами в обличчя кращих за нього і благати про допомогу з погрозою в голосі? Ви кричите — як і він, — що розраховуєте на нашу жалість, але таємно сподіваєтеся на моральний кодекс, який навчив вас розраховувати на наше почуття провини. Ви сподіваєтеся, що ми будемо почуватися винними через власні чесноти на противагу вашим слабкостям, ранам і помилкам, що ми будемо винні через власний успіх, через те, що насолоджуємося життям, яке ви прокляли, — і все ж благаєте нас допомогти вам жити.

Ви хотіли знати, хто такий Джон Ґолт? Я — перша талановита людина, яка відмовилася