Читати книгу - "Драматичні твори"

Катря. Бий їх сила божа! І нічого?

Пріська. Нічого! Вдаре по морді і заллється своїм гарним сміхом, а вони й собі сміються.

Катря. Шкода, Прісю, що ми(, з тобою не такі гарні, як та Лариса.

Пріська. Я б не хотіла! Противне життя, паскудство! Гіршого нема в світі: краса злиняє, від роботи одвикне!.. Спершу москалі будуть бить по морді, а потім з торбою ходитиме!..

ЯВА IV

Хвиля і Маруся. Дівчата виходять.

Маруся (з коробкою). От. і стіл готовий, а вернуться наші — будемо снідать. Сідайте. Де ви тут взялися так неждано?

Хвиля. Тільки що приїхав. Дивлюсь — кумпанія, хотів підійти, а потім побачив, що ви одрізнились і пішли в кондитерську, тоді я за вами по гарячому сліду... І от стою, дивлюсь і таю... Був я в Александры, Марселі, Лондоні і нігде не зрадив вам, день і ніч тілько про вас думав, мало не потерпів аварії... Як же ви поживаєте, моя радість?.. Я занудився за вами!

Маруся. %Платон Пилипович! Ви знову за своє? Не смійте так говорить зо мною!

Хвиля (бере,шапку). Ви в поганому настрої — я тікаю. (Іде до дверей і стає.) Два місяці я вас не бачив!..

Маруся. Ви знаєте давно, що я не люблю таких відносин.

Хвиля. Щирих?

Маруся. Хоч би й найщиріших! Не забувайте, що ви для мене звичайний гість, друг мого мужа, і що я вам поводу ніколи не давала зневажать мене!..

X в и л я. Чим же я вас зневажаю? Я б тільки хотів буть рідним для вашої душі і серця!... Я вас давно любив і люблю, а ви не хочете зо мною ласкаво говорить!.. Не хочете знать мене!

Маруся. Я вас знаю.

X в и л я. І що ж ви можете сказать недоброго про мене?

Маруся. Ви... не хочу говорить!

Хвиля. Говоріть! Лайте, тілько говоріть!

Маруся. Ви багатий, розпаскуджений удачами чоловік... Чогѳ вам заманеться, ви хочете того добуть, і хоч би на шляху до вашої мети лягли трупи, вам однаково...

Хвиля. Малюнок вірний! І знайте, що я добуду, чого хочу!

Маруся. Ніколи! Ви злий чоловік, ви затесалися у дружбу до Івана і наважились ограбить вашого друга!

X в и л я. Боже сохрани, я не грабитель, мене ограбили! Я вас любив ще дівчиною, а ви, під впливом сценічних ефектів, проміняли мене на ілюзію щастя!

Маруся. Неправда! Я безмірно щаслива! Благородна, висока душа Івана для мене рідніша, ніж ваша, черства, практична! Іван — поезія, а ви — проза!

Хвиля. Марія Даниловна, і ви проза.

Маруся. Може, я через те й люблю поезію.

X в исл я. Поезія легко зражає, настрій для неї все.

Маруся. Іван чесний чоловік.

Хвиля. Я честі від нього не однімаю... Іван чесний чоловік; але як артист живе нервами і зражає вам щодня, а нині цього за безчестя вже ніхто не лічить.

Маруся. Неправда ваша,— я лічу!

Хвиля. Бо ви багато казочок читали! У вас дитячий погляд на людські відносини! Ви ще не викупались в житейськім морі!

Маруся. Зате ж ви так багато в ньому купались, спускаючись па саме дно, що повні багна від того мулу, який зоставсь на вас.

X в и л я. А як я вам покажу, що па вашому Іванові більше мулу, ніж на мені?

Маруся. Знаєте, що я вам скажу?

Хвиля. Не знаю.

Маруся. Ідіть собі з мого дому і ніколи тут не появляйтесь або ніколи не говоріть мені нічого про мого мужа! Я люблю Івана, я вірю йому, а ви цілий год спокушаєте мене, хочете розбить мою^віру і отруїть мою душу. Коли ви справді мене любите, то не віднімайте ж від мене своїми натяканнями тієї святої віри, якою я живу, якою я щаслива!

X в и л я. Колись люди вірили в казку, що земля стоїть на трьох китах; тепер знають істину, і переміна казки на істину не зробила людей нещасними! Я вам докажу, що Іван — зрадник, і ви будете щасливі зо мною!

Маруся. Ніколи в світі! На це я не здатна, і потеря віри в одного Івана для мене рівна потері віри до всіх, рівна духовній смерті.

Хвиля. Побачимо.

ЯВА V

Ті Ж; Іван, Михайло, Наташа і Карпо.

Іван. А, Нептун, властитель моря, здоров, друзяка!

Цілуються.

Що ж це тебе так давно не видко? Спасибі, що завернув! Я сьогодні од’їжджаю, так хоч поснідаєм укупі! Марусю,

от ти все журилася, що сумно тут самій, а Платон? Він же мій друг і тебе так щиро поважає, що й без мене буде провідувать... Ти, брат Платон, не забувай Марусечку мою. (Цілує Марусю в руку.) Мій тихий, світлий ангел, мій приют і пристань від бур житейських. Ах, житейське море, брат, страшніше, ніж те море води, над яким ти властитель! Ну, що ж, Марусечко, будемо снідати! Через час пароход одходить і нашим гостям треба їхать.

Маруся. Зараз звелю подавать. (Вийшла.)

Іван. Ху ти, господи! Платон! Ти ж не знайомий ще, а я, дурноверхий, забалакався та й забув. (Підводить його до Наташі.) Моя братова. Нептун, бог моря, копитан власного корабля — Хвиля! А це мої брати: Михайло і Карпо.

Михайло. Дєйствітєльний статскій совітник Барильченко.

Іван. І кавалер, і директор гімназії... Треба ж сказать весь титул.

Карпо. Барильченко.

Іван. Без титула! А ні, стривай! Український козак! Я гордую тим, що родом сам козак. Колись, брат, наші діди" над морем панували, і на поганеньких човнах до Сінопа 3 добирались, і Скутар 4 руйнували; а ми вже от плаваєм житейським морем і частенько руйнуємо своє здоров’я від того, що плавать не уміємо або пливем не туди, куди слід.

Подають сніданок.

От і снідання. Прошу сідать.

Сідають.

Горілочки?.. Марсали... Вам чого?

П’ють, їдять і балакають.

Хвиля. Сьогодні ’ покидаєте наш благодатний Крим?

Михайло. Сьогодні. Пора. Більше місяця у брата гостювали.

Наташа. А мені здається, що я тільки вчора сюди приїхала! Звичайно, Крим не Рів’єра... Ах, Рів’єра, Рів’єра! Але тут,, на дачі Івана Макаровича, ми жили в товаристві великого артиста, дух которого вітає над усим! Мені весело було в такім товаристві, я не забуду ніколи тих хвилин високого настрою душі, які я мала, дякуючи. Івану Макаровичу! День