Читати книгу - "Відірвана від коренів"

— Хтось повинен очистити столицю від зараження, перш ніж воно пошириться далі, — сказав він. — Алеш довго хворітиме, і хтось з чарівників повинен буде прийти на південь до кінця літа.

Він був у одязі для верхової їзди і червоних чоботах з тисненням в сріблі. Я була ще повним безладом кіптяви і бруду, у порваному одязі, достатньому, щоби бути привидом, але занадто противним.

Він ледь глянув мені в обличчя, запихаючи пляшки і флакони в м'який чемодан, інший мішок з книгами вже чекав на лабораторному столі між нами. Підлога під нашими ногами була косо нахилена. Стіни зяяли тут і там дірами, куди вдарили гарматні ядра або падаючі камені, і теплий літній вітер весело свистів між тріщинами і ганяв папери і порошки по всій підлозі, залишаючи слабкі розмазані замети червоного і синього кольору.

— Я зупинив руйнування вежі на даний момент, — додав він, коли узяв закупорену і добре запечатану колбу фіолетового диму. — Я візьму Вогняне серце з собою. Ви можете почати її ремонтувати.

— Я не буду жити тут, — сказала я, перериваючи його. — Я повертаюся до Вуду.

— Це абсурд, — сказав він. — Ви думаєте, що відхід королеви перетворить всю її роботу в пил, або що зміна у її серці може відновити все і відразу? Вуд як і раніше повний чудовиськ і зараження, і буде таким ще протягом тривалого часу.

Він не був неправий, і королева Вуду не була мертвою в будь-якому випадку; вона тільки змінилася. Але він не збирався їхати заради очищення від зараження або заради королівства. Його вежа була зруйнована, він випив води з Шилки, і він тримав мене не тільки за руку. Так що тепер він збирався втекти так швидко, як тільки міг, щоби знайти собі нові кам'яні стіни, куди можна сховатися. Він триматиме себе замкненим протягом десяти років, поки не засохнуть його власні почуття до долини, і він не відчуватиме їх більше.

— Вуд не дочекається, щоби я сиділа в купі каменів, — сказала я. Тоді повернулася і залишила його з пляшками і книгами.

Над моєю головою, ліс палав червоним, золотим і помаранчевим, але кілька розгублених весняних квітів в білому все-таки прорвалися через лісову підстилку. Остання хвиля літньої спеки дісталася до них на цьому тижні, якраз у час жнив. У полях жниварки працювали під запеклим сонцем, але тут була прохолода — в тьмяному світлі під важким навісом крон дерев, поряд з бульканням Шилки. Я йшла босоніж по опалому листю — з кошиком, повним золотих плодів — і зупинилася на вигині річки. Ходун скорчився над водою, засунувши свою довгу голову у воду, щоби напитися.

Він побачив мене і нерухомо завмер, але не втік. Я взяла один плід з мого кошика. ходун потроху підкрався до мене на своїх жорстких ногах. Він зупинився поза досяжністю руки. Я не рухалася. Нарешті він простягнув дві передні ноги, узяв плід і почав його гризти, повертаючи навколо у своїх руках, поки вона не очистив його до насіння. Потім він подивився на мене і зробив кілька кроків у ліс. Я кивнула.

Ходун повів мене по непомітній стежці в ліс, дедалі глибше. Врешті-решт він відвів в сторону важкий мат з лози від того, що було схоже на стрімку кам'яну скелю, і показав мені вузьку щілину в породі, з якої викочувався густий солодкий гнилий сморід. Ми пройшли через прохід в затишну вузеньку долину. В її кінці стояло старе покручене серце-дерево, сіре від зараження, з неприродно скрученим стовбуром. Його гілки висіли, торкаючись трави, так навантажені фруктами, що ті вже лежали на землі.

ходун відійшов в сторону. Вони знали, що я могла очищати серце-дерева від зараження, якщо воно було невеликим і деякі з них навіть почали допомагати мені. Вони мали інстинкт садівника, і тепер, коли були звільнені від люті Вуд-королеви, допомагали; або, можливо, їм більше подобалося їсти незаражені фрукти.

Були й інші кошмарні істоти в лісі, які отримали занадто багато гніву королеви. Вони в основному уникали мене, але тепер і пізніше я натикалася на порване і зіпсоване тіло кролика або білки, вбитих, наскільки я могла бачити тільки в жорстокості; а один з ходунів, які допомагли мені, був порваний і тепер ходив накульгуючи, його кінцівку відхопив богомол і його бік глибоко подряпали кігті. Після того в темному місці я впала в яму-пастку, майстерно покриту листям і мохом, щоб вписатися в лісову підстилку, повну зламаних палиць і огидного блискучого мулу, який чіплявся і пік шкіру, поки я не пішла у гай і не помилася у басейні. До сих пір повільно гоїлася рана на моїй нозі, де одна з палиць проткнула шкіру. Це могла бути пастка для звичайної тварини, полювання, але я не думала, що це так. Вона була призначена для мене.

Я не дозволила собі припинити через це свою роботу.

Тепер я пірнула під гілками і пішла до стовбура серце-дерева з моїм глечиком. Я налила води з гаю на його коріння, але знала, ще навіть не починаючи, що тут не було ніякої надії на зцілення. Занадто багато душ були вкладені всередину, викручуючи дерево в кожному напрямку, і вони були там занадто довго; того, що залишилося від них, не було достатньо, щоб відокремити їх, і було майже неможливо заспокоїти і полегшити їхній стан, щоби вони впали в сон.

Я постояла тримаючи мої руки на корі протягом тривалого часу, намагаючись дотягнутися до них, але навіть ті,