Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Опинившись на вулиці, я притулився до водійських дверцят і, заплющивши очі, відкинув голову назад. Нічого гіршого у своєму житті я ще не відчував. Значить, ось як воно, коли тебе відшивають? Ось, що відчували інші хлопці, закохуючись без взаємності? Ось, що відчували дівчата, яким я ніколи не передзвонював наступного дня після сексу?

Кожен удар серця віддавав тупим болем десь під ребрами, наче ламаючи мене навпіл. Нахилившись уперед, я уперся руками в коліна і спробував вирівняти дихання. Десь ззаду почувся удар дверцят і кроки, а за кілька секунд на мою спину лягла тепла долоня.

— Ти погано почуваєшся? — невпевнено спитала Вікторія, нахилившись до мене.

Від питання я різко випростався, чим налякав її. Повернувшись, я лише на мить спіймав стривожений погляд на собі, а потім вона втупилася під ноги. Вікі знову це робила! Знову уникала мене, але чомусь вийшла з машини. Навіщо їй це було потрібно?

— Нічого не розумію, — прошепотів я собі під ніс.

Цієї ночі ми цілувалися, і все здавалося таким щирим. Чорт забирай, та я вперше в житті відчував подібне від поцілунків і невинних дотиків. Я був настільки щасливий, будучи впевненим у взаємності потягу, що навіть засинав з усмішкою. Але тепер... Тепер я почував себе нещасним. Вікторія вдавала, ніби між нами нічого не було, але це ж не могло мені наснитися. Не те щоб вона мені не снилася, якраз навпаки, але ж Джейк при своєму розумі. Думки, що все може бути фальшю, не вкладалися в моїй голові й чим більше я міркував, тим дужче злився.

— Не хочу, щоб ти думав, що я така, — озвалася Вікі, усе ще ховаючи очі.

— А що мені, по-твоєму, думати? — розпачливо спитав я, змахнувши руками.

— Але я не така, — тихо промовила вона і притулилася до машини, поряд зі мною.

Від цих слів мені хотілося закричати. Вставши навпроти Вікторії, я сперся на машину по обидва боки від її обличчя й зазирнув у вічі. У такому положенні вона вже не могла їх ховати.

— Так? Тоді, чому вдаєш, що вчора нічого не було? Чому так просто все готова забути, якщо ти не така? — Запитання сипалися одне за одним, випускаючи на волю всі мої переживання та емоції.

— Що? — спохмурніла Вікі. — Ти зараз про що взагалі? — Вона здавалася спантеличеною, через що я сам трохи розгубився.

Коли я хотів попросити пояснити, за спиною рознісся легкий свист шин, на який я повернувся.

— Люба, у тебе все добре? — з машини пролунав стривожений голос уже далеко не молодої жінки, яка сиділа на передньому пасажирському сидінні старої Chevrolet Impala. — Цей хлопчина тебе ображає? — не вгавала вона, сердито поглядаючи на мене. За кермом сидів чоловік у віці, не подаючи голосу, але уважно спостерігаючи.

Тільки після питань жінки я зрозумів, наскільки погано все виглядало збоку. Маленька тендітна дівчина була притиснута до машини здоровим хлопцем. Та на їхньому місці я б уже давно дістав рушницю, яка, напевно, лежала в багажнику або під сидінням, і пригрозив вистрілити.

У секунду навколо моєї талії обвилися руки й почувся голос Вікторії:

— Все добре, місіс, трохи посварилися з моїм хлопцем.

Повернувшись, я побачив милу збентежену усмішку на обличчі Вікі. Сказати, що я розгубився, не сказати нічого! Не звертаючи більше уваги на літню пару, я не зводив очей із тією, яка щойно назвала мене своїм хлопцем.

— Молодий чоловіче, поводьтеся добре з цим прекрасним створінням, — м'якше сказала жінка, і машина рушила з місця, залишаючи нас наодинці.

Як тільки авто зникло з виду, руки з талії сковзнули на груди, відштовхуючи мене.

— Почекай, — невпевнено озвався я, не даючи відштовхнути себе.

— Джоне, я не розумію тебе, а ти зовсім нічого не пояснюєш, — явно розізлившись, випалила Вікторія.

— Ти вдаєш, ніби вчора між нами нічого не було.

— З чого ти це взяв? — спитала вона, дивлячись на мене широко розплющеними очима.

Я схилився ближче і м'яко промовив:

— Ти зовсім не розмовляєш зі мною, навіть не дивишся в мій бік.

Вона глибоко вдихнула й затримала подих, ніби збираючись із силами на відповідь. Вікі не відвела погляд і не відштовхнула мене знову, а на видиху випали:

— Мені соромно за вчора, але тільки тому, що ти міг подумати, ніби я з тих дівчат, які стрибають у ліжко на першому ж побаченні.

Закінчивши, вона закрила обличчя долонями і схилила голову.

— Ти зараз серйозно? Господи, Вікторіє, — нарешті, я спокійно видихнув і навіть усміхнувся. — Я ніколи не думав про тебе погано. Чорт, та ти найчистіше створіння в усьому світі, — додав я, прибираючи її руки, щоб подивитися в очі, але мені вдалося позбутися тільки перешкоди.

Повільно кожну клітинку мого тіла почала покидати тривога, поступаючись місцем полегшенню.

— Ти тому так поводилася? — Взявши за підборіддя, я спробував привернути увагу прекрасних смарагдових очей. — Ось що означало «я не така»?

Вікторія кивнула і зніяковіло подивилася на мене знизу вгору.

— Ти навіть не уявляєш, як налякала мене. — Полегшено зітхнувши, я притягнув її до себе та міцно обійняв. — Не кажи так більше й не вигадуй нічого. А краще одразу кажи мені, добре?