Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шенгенська історія. Литовський роман 📚 - Українською

Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шенгенська історія. Литовський роман" автора Андрій Юрійович Курков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 193
Перейти на сторінку:
згасло, і збагнув Кукутіс, що лягла господиня. Лягла, але, можливо, ще не спить, а про життя міркує. Про життя, і про нього, про Кукутіса. Намагається, мабуть, утямити, чи сам Кукутіс до неї зайшов, чи його Бог до неї послав. Звісно, варто лиш жінці в такій ситуації відповідь на це запитання знайти, і світ її відразу перевернеться. Це якщо вона допетрає, що мандрівника до неї Бог послав. Але ж і її світ не такий уже й поганий! Навіщо його перевертати?!

Узяв Кукутіс із полиці шмат ковбаси. Відкусив. У роті розлився милий із дитинства смак часнику та в’яленого м’яса. Зараз би чорного житнього хліба погризти!

Кукутіс хліб поглядом знайшов, але далеко він лежав — на підвіконні в дерев’яній мисці.

Потягнувся Кукутіс рукою за пляшкою «Зубрівки», відкрив і шийку до носа підніс. Запах горілки оживив ніздрі.

Зітхнув мандрівник, знову закрив пляшку корком і на місце поставив. Замість горілки взяв у руки сире яйце, нігтем великого пальця шкаралупу знизу і згори пробив та й висмоктав яєчко.

Знову грюкнули неголосно дверцята холодильника, і стало в кухні темно. Усміхнулася, почувши цей гамір із кухні, Ельжбета. Усміхнулася, заплющила очі та заснула.

Вранці за вікном сніг валив, густий і лапчастий.

Снідали чаєм і бринзою. До бринзи поставила Ельжбета на стіл чорного хліба, а до чаю — меду.

— Може, зачекаєте? — спитала вона, споглядаючи у кухонне вікно.

— Зачекаю, — кивнув гість.

І сиділи вони за чаєм довго. То мовчки, то обережними словами обмінюючись. Ельжбета очей із Кукутіса не зводила, і так довго на нього дивилася, що став він їй таким же рідним, як і вирізані з кіножурналів портрети акторів і співаків.

— Я в одному журналі читала, — озвалася господиня після чергової паузи, — що одружені чоловіки довше за неодружених живуть.

— Так, і помирають рідше, — з готовністю погодився Кукутіс. — Так воно й є! А ще одружені рідше під потяг або під машину потрапляють. І тонуть не так часто. Може, якби я одружився вчасно, тупотів би зараз по землі двома власними ногами, а не однією власною, а другою дерев’яною! Але мудрість приходить занадто пізно...

— А чому ж не одружилися? — вже сміливіше поцікавилася Ельжбета, сприйнявши балакучість Кукутіса як готовність про своє життя розповісти.

Кукутіс ковтнув чаю, помилувався на чорну у червоних трояндах кофту на господині, одягнену явно на його честь. Спідниця на Ельжбеті цього ранку коротша була, трохи нижче колін, але теж чорна та тепла.

— Я б одружився, тільки батько нареченої проти був, — сказав гість і зітхнув. — Давно це було.

Кукутіс озирнувся до вікна, на сніг, що валив суцільним білим пухом, задивився. Так задивився, що забув, на що дивиться. Біле воно й є біле, навіть якщо згори вниз летить.

— Як же його звали? — прошепотів Кукутіс.

— Кого? — перепитала господиня.

— Мірошника. Батька нареченої моєї. Її Рамуте звали.

— Гарна була?

— Дуже. Очі зелені. Носик, як у лисички, тоненький.

— Струнка була?

Кукутіс похитав головою.

— Горбатенька.

Ельжбета чомусь втомилася дивитися на профіль гостя, котрий втупився у віконце. Теж на сніг погляд свій пересунула.

А Кукутіс, навпаки, обернувся й їй в обличчя зазирнув. Погляди їхні зустрілися, і здалися йому очі господині такими ж, як у Рамуте.

— І батько не віддав за вас горбату доньку? — В голосі Ельжбети прозвучав щирий подив.

— Не віддав, — Кукутіс зітхнув. — Не віддав горбату за одноногого! Гадав, що я з нею через млин одружуся. А ще думав, мабуть, що який із мене, одноногого, помічник на млині?! Мішки з борошном носити я не міг, лопаті лагодити — також. Так і не склалося у нас щастя.

— Шкодуєте?

— Як не шкодувати?! — Кукутіс провів долонею по щоці, згадавши, що вранці не поголився. Не витягнув із таємної шухлядки своєю дерев’яної ноги небезпечну, добре нагострену бритву.

І раптом спинився за вікном снігопад, і світліше стало.

«Не Бог його послав», — подумала Ельжбета.

А Кукутіс попросив господиню води нагріти. Поголився. Перевірив, чи добре дерев’яну ногу на місце прилаштував.

Дала Кукутісу господиня в дорогу недоїдену ним уночі ковбасу і шматок бринзи зі скибкою хліба.

— Зараз такі гарні нові ноги роблять, — сказала вона наостанок, коли чоловік уже в плащі на порозі стояв. — Я по телевізору бачила! Люди з такими ногами навіть в Олімпіаді беруть участь!

— Я дуже старий для нової ноги, — спокійно відказав на це гість. — Та й до старої звик, вона в мене особлива! Зараз таких уже не роблять!

Ельжбета кивнула. І погоджуючись із мандрівником, і прощаючись з ним одночасно.

Під ногами сніг хрустів. Ішов Кукутіс узбіччям ліворуч від свіжих слідів автомобіля, що проїхав нещодавно. Попереду з’явилася інша дорога, та, з якої він минулого вечора звернув. За нею їхали вантажівки й автобуси. Їхали, в основному, праворуч, у бік Німеччини. Ну а там, навколо Німеччини, й уся інша Європа скупчилася. Праворуч — данці з норвежцями, прямо — голландці, ліворуч — французи з італійцями. Головне до правильної розвилки дістатися!

Розділ 13. Лондон

Три ночі поспіль на вулиці Лондона лягав сніг. Тонким шаром вкривав тротуари та дороги. На дорогах він танув швидше, і вже години до восьмої ранку завдяки машинам і автобусам від нього нічого, крім мокрого асфальту, не залишалося. На тротуарах він затримувався довше, немов хотів показати, з яких будинків і куди виходили люди, котрі залишали на снігу сліди від свого взуття.

Інґрида та Клаудіюс цього ранку вийшли першими з дверей свого підвального помешкання. Першими на сходинках і сліди залишили.

На вечерю їх запросив у гості Марюс, однокласник Клаудіюса, той самий, котрий зустрічав їх у Лондоні на автовокзалі. Але до вечері далеко. Болгарка Таня, у котрої вони винаймали кімнатку, запропонувала Клаудіюсу «теплу» роботу на кілька днів. Але відразу ж попередила, що робота хоч і легка, але відповідальна, що він буде удвох із напарником, за котрим треба стежити, щоб той нічого не взяв.

— А робити що треба? — спитав він врешті-решт нетерп­ляче.

— Біля багаття сидіти, — відповіла Таня. — Папірці різні спалювати.

Клаудіюс здивувався пропозиції, але п’ятдесят фунтів за день сидіння біля багаття його цілком влаштовували.

Й ось сходили Інґрида та Клаудіюс з самого ранку по свіжому снігу в найближчий міні-маркет, купили дві сім-картки, якими замінили в мобільниках литовські номери на англійські, купили два йогурти та повернулися до себе.

1 ... 14 15 16 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шенгенська історія. Литовський роман», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Шенгенська історія. Литовський роман» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Шенгенська історія. Литовський роман"