Читати книгу - "Заборонене кохання , Мелені Матхевен "

Я ніколи не забуду нашу гарячу ніч, яка принесла стільки нових відчуттів, що й навіть за годину чи за дві не зможу описати.

Поцілунки такі пристрасні, і такі мов заборонені мені, але теплі дотики, які зводять геть із розуму. Просто хочеться розтанути в його обіймах, і залишитися маленькою калюжею. Та зараз ми лежимо ще в готелі. Микита притиснувся до моєї шиї, ніжно цілуючи, що я навіть зараз готова піти знову на солодкий рай, якого він мені подарував цієї ночі.

Я щодня згадуватиму найпалкішу та найпершу ніч, яка відбулась у мене. Теплі цілунки, які розпалюють в мені нові відчуття, знову пробуджуються.

"Невже це насправді?" -  запитує моя підсвідомість, яка й досі не вірить у те, що трапилось насправді.

Навіть не хочеться вилазити із теплого ліжка. Та зараз згадую біль, яка ще досі ниє. Дивлюсь на руку, наче нормально усе, але великий синець не дає мені ніякого спокою. Якою ж людиною треба бути, щоб вдарити? Особливо при всіх, і мати змогу продовжувати далі вести пару, наче нічого й не бувало. Це мене починає дратувати, настільки, що хочеться повернутися назад до викладача та вдарити його. Знаю, що це не вирішення усіх моїх проблем, але для мене таки воно існує.

Микита обережно та ніжно заціловував мій синець, якого ще відчувала, і це не з приємним відчуттів. Хочеться забрати руку та сховати подалі, але з ним цього не можу зробити.

- Ще болить? - нахилився до моїх губ, я ще й досі відчуваю його смак губ, які нагадують щось заборонене, наче солодке яблуко в забороненому саду для Адама та Єви.

- Трохи. - з сумом проговорила я.

А, що мені сказати? Не болить, все добре? Та ні, краще вже правду, ніж обманювати.

- Мандаринко, мені потрібно їхати уже на роботу. - рвано видихнув.

Чесно, мені хочеться бути поруч із Микитою, ніж бути одною в гуртожитку. Не те, щоб мені складно бути одній, а через те, що я хочу бути завжди з Микитою, який цілує так легко, і несамовито. Торкаючись повільно пестивши моє тіло, яке лише говорить до нього замість мене.

- Я думала ми будемо разом.

- Вибач, але робота на мене вже зачекалась. - поцілував ніжно мою ліву руку.

Як же я буду без нього? Навіть не уявляю цього собі, ні на секунду, ні на мілісекунду, яка тягнеться так швидко, що хочеться зупинити його, щоб не чути цокання годинника, який лише сповіщає, що вже час.

Будильник задзвонив спокійною мелодією сповіщаючи, закінчилася солодкі миті нашої реальності життя. І це таки, на жаль! А я так хотіла провести разом час!

Микита швидко зібрався, він ще на мене чекав поки я одягнуся. Точніше допомагав із кросівками, які я старалась швидко шнурки зв'язати, але геть не виходило через мою руку, яка не дозволяє мені сильно стискати.

- Я допоможу! - поцілував у чоло, і присів аби краще зав'язати шнурки.

Микита такий елегантний, що аж хочеться його ще більше обіймати за таку турботу до мене. Зім'ята трохи його біла сорочка, чорні класичні штани та туфлі, які так личать. Та найбільше заворожують очі кольором неба, у які я закохалася.

- Про, що уже думаєш, мандаринко? - підняв моє підборіддя аби я подивилась йому у вічі.

- Та так, про життя. - прикусила нижню губу.

Його очі, мов шторм серед чистого неба. Таке буває? Звісно, що ні. Та зараз саме й так відчуваю. Його очі горять пекельним вогнем, яких хочеться загасити.

- Про життя тоді? - я кивнула, він нахилився до моїх губ, і так солодко поцілував, лоскітно стало внизу живота. - Хороше життя. - взяв мене за руку. - Ходімо уже.

Вийшли з номера, я йшла усміхненою, що й навіть люди оберталися і дивилася на мене. Розумію, що в їхніх очах я виглядаю божевільною, але не можу стримати себе, свою усмішку, яка не зникає з лиця. А навіщо? Мені так чудово, поруч людина, в якого закохалась. Чи по-справжньому? Абсолютно, я з ним розчиняюся в повітрі. Чи я щось відчуваю? Також відповім, що так. В мене так шалено б'ється серце, що мабуть його ніхто не спинить, лише хіба, що смерть. Та я не про погане маю на увазі, усе чудово, і це знаю.

Микита тримає мене за руку та веде до джипа, за яким навіть скучила. Підійшли вже до машини, чоловік мій відчинив для мене двері, як справжній джентльмен. В мене так швидко сохнуть губи, потрібно щоразу їх облизувати аби хоча б якась волога була. Та, напевно, помітив Микита як почав мене цілувати, що я ледь-ледь не впала від прекрасного поцілунку, але він мене втримав.

- Та до біса усе! - промовив він, і повів мене на заднє сидіння, зачинивши двері.

Як же зворушливо відчувати усе на світі! Кожен дотик говорить про себе різне. Кожен поцілунок, який доводить до божевілля, може давати різні почуття, яких не хочеться оминати, припиняти чи розривати.

Тепло, яке проходить крізь тіло, дозволяє відчути, що говорять почуття, які зашкалюють в організмі. Хочеться поринати у цілковиту пітьму, і не вилазити нізащо із води.

Згадуючи події в кімнаті, я ледь дихаю. Мене мов змусили затримати повітря надовго аби відчула як це жити без того тепла, яке дарує тобі людина, яку ти так бережно любиш.