Читати книгу - "Кров і правда, Alina Pero"

Гонг.

Вовк одразу ж кидається вперед, намагаючись загнати мене в кут. Його кулаки розрізають повітря, я ухиляюся, відступаю. Швидкий. Але занадто прямолінійний.

Натовп реве, крики розривають простір:

— Дави його, Вовк!
— Фантом, не відступай!
— Розбий йому морду!

Я кружляю навколо, тримаю дистанцію. Вовк раптом робить обманний рух, і поки я на мить вагаюся, правий хук врізається мені в корпус.

Біль віддається у всьому тілі.

Ще один удар — у щелепу. Світ гойднувся, шум у вухах.

Ще удар. Вовк не дає мені часу, він навалюється, штовхає, як дикий звір. Його ліктьовий удар розриває шкіру над бровою, кров стікає на око, розмазується по обличчю.

Я падаю.

Зал вибухає криками, але не розрізняю слів. Лежу на спині, важко дихаю. Вовк вже бачить перемогу, впевнений, що я не встану.

Та я встаю.

Розбите обличчя, запекла кров у роті. Але я не програю.

Вовк кидається знову — помилка. Я ухиляюся в останню мить, його кулак проскакує повз, відкриваючи йому бік.

Моя черга.

Жорсткий удар у печінку. Вовк здригається, на секунду втрачає контроль.

Лівий хук — він хитається.

Потужний аперкот — і він падає.

Зал завмирає на мить, потім вибухає.

— Фантом! Фантом!

Суддя підбігає, піднімає мою руку.

— Переможець — ФАНТОМ!

Я дихаю важко, але відчуваю прилив перемоги. Ще один бій. Ще один крок до того, щоб врятувати Даню.

Я озираюся.

Десь у натовпі знову ловлю погляд тієї дівчини.

Вона не кричить. Не вітає переможця.

Вона просто дивиться.