Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Пройшло два дні. До Айше прийшла Зейнеп.

— Тітко Айше, як ви? — запитала Зейнеп.

— Добре, — відповіла Айше, хоча її очі видавали сум. — Якщо не рахувати, що дуже сумую за Евсун.

— Я вчора з нею говорила, — сказала Зейнеп.

— Як вона? — запитала Айше, з надією в голосі.

— Все добре, — відповіла Зейнеп, але її погляд був насторожений.

Айше зітхнула важко.

— Знаєш, це неправильно. Ми не мали так з нею вчинити. Вона мала бути тут, поряд з нами.

Айше підійшла до телефону, щоб зателефонувати Евсун. Але Зейнеп спинила її:

— Тітко Айше…

— Що? — запитала Айше, поглянувши на Зейнеп.

— Не дзвони їй зараз, — сказала Зейнеп, зберігаючи спокій.

—Чому? — здивовано запитала Айше.

— Після того, що з нею сталося, вона дуже налякана. Якщо ти хочеш, щоб вона почувала себе краще, краще залиш її на деякий час у спокої.

Айше замислилася.

— Твоя правда. Але коли це закінчиться?

— Не знаю, — зітхнула Зейнеп. — Все залежить від того, хто вийде переможцем: дядько Дживан чи той чоловік, з яким вона була зв’язана…

Тут до кімнати зайшов Левент.

—Привіт, Левенте! — привіталася Зейнеп.

— Привіт, як ти? — запитав Левент.

— Все добре, а ти? — відповіла Зейнеп.

— Я теж добре, — коротко сказав Левент. — Мамо, тобі щось потрібно?

— Ні, сину, — відповіла Айше, відволікаючись від своїх думок.

— Ну гаразд, тоді я поїду, — сказав Левент, збираючись йти.

— Куди? — здивувалася Зейнеп.

— Батько, дядько Ахмет і я їдемо, — пояснив Левент.

Зейнеп пильно подивилася на нього, але не сказала нічого.

— Левент, куди ви їдете? — запитала Айше.

— Я не знаю точно, — відповів Левент, вже виходячи з дому.

Пізніше вони опинилися на складі, де зберігалася зброя. Левент здивовано поглянув на батька:

— Тату, що ми тут робимо?

— Ти приїхав за дорученням Ахмета, — відповів Дживан.

— Але чому ми тут? — Левент запитав, все ще не розуміючи, що відбувається.

— Ось побачиш, — сказав Дживан, — нам треба перевірити ситуацію.

Ахмет оглядав зброю на складі, перевіряючи її стан. Дживан нервово ходив поруч, не знаючи, що саме має відбутися далі.

— Ахмете, ми тільки й робимо, що чекаємо. Що робити далі? — запитав Дживан.

Але перед ними раптом з’явилися двоє чоловіків: Емір і Мете.

— Я припускаю, що ви не очікували мене тут побачити, — промовив Емір з холодною впевненістю.

Ахмет зробив спробу відповісти, але Емір перебив його.

— Ви вбили мою дружину, і тепер за це заплатите. — його голос був різким.

— Вбивай, — викрикнув Ахмет, готовий до бою.

Емір кинувся до нього і почав душити. Ахмет, не здаючись, вигукнув:

— Твій батько теж нам створював проблеми. Він був таким, як ти…

— Хто ти? — Емір ненавидно прошепотів, стискаючи горло Ахмета. — Хто ти, щоб вбивати мого батька?

— Я тебе теж вб’ю! —відчайдушно сказав Ахмет .

Емір кинувся на нього і почав душити . Ахмет не здаючись , вигукнув :—Твій батько теж нам створював проблеми . Він був таким як ти …

—Хто ти ?— Емір ненависно сказав , стискаючи горло Ахмета .— Хто ти , щоб вбивати мого батька ?»

— І тебе теж я вбʼю — сказав Ахмет .

Та , не чекаючи більше , Емір вистрілив Ахмет впав .

Пізніше Емір і Мете пішли звідти , залишивши Дживана та Левента .