Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Дживан і Левент повернулися додому, обтяжені думками. Їх обличчя були напружені, і в повітрі відчувалася тривога. До кабінету зайшли Айше та Зейнеп.

Айше:

— Дживане, Левенте, що сталося? Ви виглядаєте так, ніби бачили привидів.

Дживан:

— Цей Шенгіз завдав смертельного удару Ахмету… Ще трохи, і нас би теж не було.

Зейнеп миттєво побігла до Левента, її обличчя наповнилося хвилюванням.

Зейнеп:

— Як ти? Ти не поранений?

Левент:

— Добре, добре… Батьку, як він взагалі там з’явився? Звідки він знав, що ми будемо там?

Дживан:

— Він усе прорахував, усе до дрібниць.

Зейнеп:

— Тітко Айше, ми з Левентом підемо, а ви поговоріть.

Зейнеп і Левент вийшли з кабінету, залишивши Айше та Дживана наодинці.

Айше:

— Що ти робиш, Дживане? А якби щось сталося з Левентом?

Дживан:

— Айше, я теж там був, ми не могли знати…

Айше:

— Ти повинен дбати про Левента. Це твій син.

Дживан:

— Я знаю, але іноді обставини не дають вибору.

Тим часом Зейнеп і Левент сиділи у дворі.

Зейнеп:

— Чому ви пішли туди? Це було так небезпечно…

Левент:

— Зейнеп, ми не знали, що він там буде. Якби знали, я би перший зробив усе, щоб запобігти цьому.

Зейнеп:

— Чого він хотів від вас?

Левент:

— Він обговорював щось з дядьком Ахметом, але потім все вийшло з-під контролю…

Зейнеп:

— Прошу, більше не йди туди. Я не хочу втратити тебе.

Левент:

— Зейнеп, чому ти так переживаєш?

Зейнеп:

— Бо я не хочу втратити тебе, ти для мене важливий…

У цей момент до них підійшла Мелек.

Мелек:

— Коханий, що ти тут робиш?

Левент:

— Мелек, це не те, що ти думаєш.

Мелек:

— Звісно, як завжди… — вона різко розвернулася і побігла, замкнувшись у кімнаті.

Левент:

— Мелек! — Левент кинувся за нею. — Зейнеп, йди, прошу.

Зейнеп:

— Вибач…

Левент зламав двері, побачивши Мелек, яка плакала. Вона трималася за живіт.

Левент:

— Мелек, що сталося?

Мелек:

— Дитина… Ми могли її втратити…

Левент:

—Яка дитина? Ти вагітна?

Мелек:

— Так… Але я дуже боюся.

Левент негайно взяв її на руки і відвіз до лікарні. Лікар оглянув Мелек і заспокоїв Левента.

Лікар:

— Все добре, ще б трохи, і ви б не встигли, але зараз усе під контролем.

Левент полегшено зітхнув і зайшов до палати.

Левент:

— Як ти?

Мелек:

— Добре… Дякую, що був поруч.

Левент:

— Відпочивай, ми ще поговоримо.

Мелек зупинила його, тримаючи за руку.

Мелек:

— Левенте, прошу, не залишай мене.

Левент:

— У мене й на думці такого не було.

Мелек посміхнулася, а з її очей покотилися сльози.

Увечері, коли Мелек заснула, Левент поїхав на пристань. Там стояла Зейнеп,дивлячись на воду.

Зейнеп:

— Левенте…

Левент:

— Зейнеп, більше такого не повинно повторитися. Мелек вагітна, у нас буде дитина.

Зейнеп:

— Я знаю, але мене тягне до тебе… Що мені робити?

Левент:

— Зейнеп…

Вона раптово поцілувала його. Левент не відсторонився.

Зейнеп:

— Левент, я кохаю тебе вже давно…

Левент:

— Зейнеп, це неправильно.

Зейнеп:

—Це все, що ти можеш мені сказати?

Левент:

— Так, Зейнеп. Це все.