Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зейнеп:
«Левенте, ти жартуєш? Прошу, скажи, що так».
Левент:
«Ні, Зейнеп, я серйозно. У мене буде дитина, і між нами нічого не може бути».
Зейнеп:
«Як ти поясниш те, що тільки-но поцілував мене?»
Левент:
«Ти поцілувала».
Зейнеп:
«Ти міг заперечити».
Левент:
«Зейнеп, досить. Я йду».
Зейнеп:
«Куди йдеш?»
Левент:
«До Мелек. Я буду поруч з нею».
Зейнеп починає плакати.
Зейнеп:
«Чому це завжди стається зі мною? Чому? Чорт забирай!»—Левент повертається.
Левент:
«Зейнеп, я не хочу тебе образити».
Зейнеп:
«Ти вже це зробив».
Левент:
«Залишмося друзями».
Зейнеп:
«Ти справді думаєш, що у нас вийде?»
Левент:
«Не знаю… але варто спробувати».
Зейнеп:
«Гаразд, їдьмо до твоєї дружини».
Левент:
«Зейнеп, зупинись».
Зейнеп:
«Я твоя подруга, хочу провідати твою дружину і дитину».
Зейнеп сідає в машину.
Левент:
«Чорт забирай».
Вони приїжджають до лікарні. Там вже була Айше.
Айше:
«Як ти, моя доню?»
Мелек:
«Добре, мамо. Хочу у вас дещо запитати».
Айше:
«Питай».
Мелек:
«Ця Зейнеп – подруга Евсун? Як довго ви її знаєте?»
Айше:
«Так, Зейнеп стала мені вже дочкою. Вони з Евсун знайомі ще з дитинства. Щось сталося?»
Мелек:
«Ні, просто було цікаво».
Мелек все зрозуміла – у Зейнеп є почуття до Левента. В цей момент заходять Левент і Зейнеп.
Левент:
«Мелек, як ти?»
Мелек навмисно бере Левента за руку і притуляється до нього.
Мелек:
«Добре, коханий, коли ти поруч».
Зейнеп:
«Виздоровлюй!»
Мелек:
«Дякую».
Айше:
«Ну тоді я піду».
Зейнеп:
«Я теж».
Мелек:
«Зейнеп, залишся. Хочу дещо тобі сказати».
Зейнеп:
«Слухаю».
Мелек:
«Дякую тобі, що приїхала сюди подивитися, як я. Знаєш, ти дуже добра дівчина. Ми могли б бути подругами».
Мелек насміхається з Зейнеп.
Зейнеп:
«Я не проти».
Мелек:
«Коханий, допоможи мені встати».
Зейнеп було дуже боляче. Всі разом вони поїхали додому.
Мелек:
«Дякую, Зейнеп, що була поруч».
Зейнеп:
«Ну гаразд, вже пізно. Я вже поїду додому».
Левент:
«Кохана, відпочивай».
Він побіг за Зейнеп.
Левент:
«Зейнеп».
Зейнеп:
«Що таке, Левент?»
Левент:
«Пробач. Мені дуже прикро, що ти ще й допомагаєш Мелек».
Зейнеп:
«Чому тобі прикро? Хіба я щось значу для тебе? Я ж не потрібна тобі, ти мене не кохаєш».
Левент:
«Це так, але я дивитися на це не можу».
Зейнеп:
«Подбай краще про дружину».
Вона йде. Селім її відвозить.
Минуло три місяці. За цей час Левент і Зейнеп не бачилися. Дживан захотів зустрітися з Еміром Шенгізом.
Дживан:
«Можливо, час вже зупинити цю війну? Ти помстився Ахмету, Ібрагіму помстився за батьків і дружину. Я пропоную укласти перемир’я».
Емір Шенгіз:
«Чому ви так хочете перемир’я? Бо зрозуміли, що ви наступний?»
Дживан:
«Я не боюся смерті. Я боюся за життя близьких».
Емір Шенгіз:
«Ви знаєте, що таке близькі? Тоді чому ви позбавили мене дружини? Для чого?»
Дживан:
«Я нічого про це не знаю».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
