Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Евсун і Селім стояли на пристані, розмовляючи, коли до них підійшла Зейнеп.
Зейнеп: “Чому ви такі сумні? Ходімо танцювати.” Побачивши, що Евсун плаче, вона запитала: “Евсун? Люба, що сталося? Селіме, що відбувається?”
Селім: “Цей Шенгіз викрав її і майже вбив.”
Зейнеп обняла Евсун: “Люба, мені так шкода. Як він посмів зробити таке?”
Евсун: “Селіме, можеш нас залишити?”
Селім кивнув і відійшов. Евсун глибоко зітхнула.
Евсун: “Батько викрав дівчину на ім’я Айлін. Вона була дружиною Еміра Шенгіза. Її знайшли мертвою, а тіло відправили йому. Після цього він прийшов до мене з ножем. Ще трохи, і він би мене вбив, якби не його друг, який завадив йому.”
Зейнеп: “Це жахливо, Евсун. Як ти все це витримала? І що тепер?”
Евсун: “Батько відправляє мене назад до Англії. Він боїться, що зі мною щось станеться. Але я почуваюся такою самотньою і зрадженою.”
Зейнеп: “Моя люба, ти не винна в тому, що сталося. Це війна між ними, але страждаєш ти.”
Евсун: “Я розумію його. Його кохану жінку вбили.”
Зейнеп: “Але це не дає йому права завдавати болю іншим. Коли ти поїдеш?”
Евсун: “Рейс завтра. Я не хочу їхати, але змушена.”
Зейнеп: “Знаєш, я думаю, що твій батько хоче захистити тебе, навіть якщо його методи жорсткі.”
Евсун: “Можливо. Але я чула від Еміра, що мій батько вбив його батька.”
Зейнеп: “Що? Як це можливо?”
Евсун: “Я сама не знаю, що думати. Але якщо це правда, то я розумію, чому він хотів мене вбити. Я прийняла рішення поїхати.”
Зейнеп: “Евсун, я буду за тобою дуже сумувати.”
Евсун: “Я теж, Зейнеп. Це наша остання розмова. Я люблю тебе.”
Наступного дня вся сім’я зібралася біля будинку, щоб попрощатися з Евсун.
Есма: “Прощавай, Евсун. Ти навіть не встигла толком побути тут, а вже їдеш.”
Мелек: “Ми будемо сумувати за тобою.”
Левент обійняв її: “Якщо тобі щось потрібно, дзвони будь-коли. Дуже тебе люблю.”
Евсун: “І я тебе, брате.”
Айше: “Моя донечко, ми дуже сумуватимемо за тобою. Я тебе люблю.”
Евсун: “Мамо, я теж тебе дуже люблю. Моє останнє прохання: не засмучуйся через дрібниці, добре?”
Айше: “Добре.”
Дживан: “Прощавай, Евсун.”
Зейнеп теж прийшла: “Евсун, сестричко, я буду сумувати.”
Евсун: “Я теж, моя найкраща.”
Селім відвіз Евсун в аеропорт.
Селім: “Евсун…” Він обійняв її. “Не їдь.”
Евсун: “У мене немає іншого вибору. Селіме, дбай про маму, добре?”
Селім: “Добре.” Він не зміг стримати сльози.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
