Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

Вона востаннє глянула на комп’ютер, вимкнула його й опустила руки на стіл.

— Я зробила це, — прошепотіла сама собі, усвідомивши, що вижила в цій божевільні, на яку перетворилась сьогодні її робота.

За весь день її встигли переконати, що вона закохана, що весілля вже має бути заплановане, і навіть що «така жінка, як вона, не могла довго бути сама». 

— Звісно, не могла, — пробурмотіла Аліна, натягуючи піджак. — Бо у неї є сусід із вокальними здібностями прибульця й талантами створювати безлад. 

Вона вирушила до виходу, але одразу ж зіткнулася з колегою. 

— Ой, Аліно, тобі треба бігти додому готуватися! — радісно мовила та. 

— До чого? 

— Ну як, до корпоративу! Завтра ж вихідні, можна як слід розслабитися. 

Аліна нервово посміхнулася: 

— Угу. Я вже… чекаю з нетерпінням. 

І не лише через сам захід. А через «чудового» супутника, який офіційно став її квитком у пекло, вона швидко попрощалася й покинула офіс, намагаючись не думати про те, що її чекає. 

Коли Аліна дісталася додому, зайшла в квартиру, скинула туфлі і лише тоді полегшено зітхнула: 

— Нарешті. 

Вона обожнювала той момент, коли можна зняти підбори, розпустити волосся й просто бути собою. Але довго розслаблятися було небезпечно, бо через стіну жив її персональний головний біль – Михайло. 

Аліна пішла в душ, намагаючись не думати про те, що її чекає. Вода була теплою, і вона майже відчула, як всі проблеми змиваються. 

Аж раптом… 

— АЛІНО!!! — долетів до неї знайомий голос сусіда і одразу загуркотіло у двері.

Вона здригнулася. Ні, ну точно ж не може бути настільки спокійно. 

— Тобі терміново треба прийти?!!! — крикнула вона з душу, попередньо вимкнувши воду.

Михайло не полишав гамселити у двері!

— От, дідько, — вилаялася вона. — Немає від нього спокою!

Аліна вибралася з душу, швидко натягнула халат і, мокра, відчинила  двері. 

— Що знову?! — невдоволено рявкнула насупивши брови. 

— У мене катастрофа! — одразу відповів Михайло і вигляд у нього був підозріло розгублений. 

— Це про твою музику чи про щось реальне? 

— Реальне! Дивись, — сказав сусід, тримаючи в руках дві різні шкарпетки, показав їх Аліні.

Аліна заскрипіла зубами і ще більше звела брови.

— Ну й що? — роздратовано зашипіла вона.

— Я не знаю, які вдягнути! — він тримав ті довбані шкарпетки і розгублено дивився то на одну, то на другу, то переводив погляд на Аліну. 

— Ти… ти мене покликав, щоб…— витріщилася на нього Аліна.   

— Це важливо! — серйозно сказав він. — Сьогодні ж корпоратив, я маю виглядати… шикарно. 

Аліна втупилася в нього поглядом, намагаючись вирішити: вбити його зараз чи почекати і зробити це після корпоративну.

— Михайле… 

— Так? 

— Я зараз повернуся в душ. І якщо ти мене покличеш знову, то цей корпоратив відвідає тільки хтось один із нас. 

— Це буду я? 

— Ти будеш у лікарні. 

Михайло задумався: 

— То які шкарпетки брати? 

Аліна важко зітхнула, грюкнувши дверима прямо перед носом у Михайла. 

Вона закрилася у ванній, спробувала видихнути й зрозуміла, що її головний виклик – не корпоратив. Головний виклик – це пережити цей день і не стати першою юристкою, засудженою за вбивство сусіда через шкарпетки.

Душ. Це був її острівець спокою. Гаряча вода стікала по шкірі, змиваючи залишки довгого, важкого дня. Аліна заплющила очі й намагалася забути, що скоро їй доведеться йти на корпоратив не одній, а з людиною, яка цього ранку мало не довела її до серцевого нападу своїм виттям і продовжує це робити, змушуючи її постійно нервувати із-за всіляких дрібниць. Але зараз – тільки вона, тепла вода і приємний аромат лавандового гелю для душу. 

«Якби корпоратив можна було скасувати через особисту нелюбов до людей», — подумала вона, намилюючи волосся. 

Волосся. Чорт! Їй же треба його висушити, укласти, нафарбуватися. Тому вона швидко витерлася, накинула халат і стала перед дзеркалом. Волосся — мокре, обличчя — втомлене, але... ще можна врятувати ситуацію. 

Фен. Щітка. Швидкі рухи руками, і ось вже темні локони починають набувати форми. 

— Так, яку зачіску зробити? — пробурмотіла вона, роздивляючись себе в дзеркалі. 

Розпущене? Надто просто. Хвіст? Надто суворо. 

Зрештою, вона зробила недбалий, але елегантний пучок, випустивши кілька пасем біля обличчя. 

— О, а це вже схоже на щось! — задоволено мовила вона, оцінюючи результат. 

Макіяж. Тут без фанатизму – трохи тонального крему, туш, нюдова помада. Головне – виглядати доглянуто, але не так, ніби нафарбувалася у темряві. Коли поглянувши на себе у дзеркало вона схвально оцінила свої старання, з шафи витягнула темно-синю, витончену сукню з відкритими плечима, яка підкреслювала її фігуру. Класика, стримано, але зі смаком. Проблема була в тому, що вона не носила суконь так часто.